Венеція, яка вмирає

У соціальних медіа бачу багато публікацій про Венецію, де проходить знане бієнале мистецтва. Люди діляться зображеннями з виставки, обговорюють свої враження. Проте важливо пам’ятати, що місто, де проходить цей захід, є місцем, яке поступово вмирає. Можливо, наші онуки побачать Венецію лише у вигляді руїн або на картинках. І це не перебільшення! Якщо б Венеція знаходилася в Нідерландах, вона була б захищена високотехнологічною програмою «Дельта», національним планом, який має на меті захистити країну від підняття рівня моря. Ця програма має значне і довгострокове фінансування від голландського уряду і базується на чотирьох можливих сценаріях розвитку подій у майбутньому: від мінімального підвищення рівня моря на 44 см до максимального – на 130 см. У Нідерландах цей підхід настільки загальноприйнятий, що жодні значні приватні або державні інвестиції не реалізуються без проведення моделювання майбутніх сценаріїв з урахуванням їхніх екологічних, економічних, соціальних і політичних наслідків.

Дослідники показують, що рівень води в Середземному морі збільшується приблизно так само швидко, як і в Атлантичному океані. Тому дивно, що Італія, яка має довге і густо забудоване узбережжя великою протяжністю, не має національної стратегії для захисту узбережжя від підвищення рівня Світового океану. Якщо не розпочати діяти негайно, Венеція може стати найбільш знаменитою жертвою підйому рівня моря, привертаючи увагу усього світу до своєї смерті. Парадоксально, але існуюча система мобільних бар’єрів, що призначена для зменшення ризику повеней у Венеції, сприяє відсутності ретельного планування. Багато людей не розрізняють між тимчасовими явищами, такими як acque alte, та постійним підйомом рівня води, що впливає на будівлі, тому «маси» вважають, що проблему затоплення міста вже вирішено. Але найоптимістичніший зі сценаріїв голландців, а це підйом моря на 44 см дозволяє передбачити, що через 80 років рівень води у Венеції буде вищим щонайменше на 52 см. Середній показник вже піднявся приблизно на 32 см з моменту початку наукових вимірювань у 1897 році. Століттями вода була нижче рівня кам’яних основ будівель, але сучасна лінія мулу свідчить, що він часто контактує з високопроникною цегляною кладкою, і це постійне намокання призводить до руйнування будинків.

Воно відбувається повсюди і це не буде романтичне вмирання, а жалюгідний занепад, коли будівля за будівлею завалюватиметься. Перебуваючи у Венеції на славетному бієнале, відвідувачі повинні запитати себе, що керівники міста, влада, художники, куратори, колекціонери, медіа та еліта світу мистецтва можуть зробити, щоб допомогти місту вижити. Та еліти сфокусовані на зароблянні грошей. Наприклад, 25 квітня розпочався продаж експериментального туристичного квитка вартістю 5 євро для в’їзду до Венеції на один день. Було продано близько 16 тис. квитків, тоді як 113 тис. людей зареєстрували своє право на безкоштовний вхід, оскільки вони мали бізнес, родину, місце проживання або навчалися в місті. Все пройшло гладко, але кілька сотень людей протестували, твердячи що ці квитки є вторгненням в приватне життя, оскільки засновані на цифровому спостереженні, і що цямізерна сума податку не може обмежити кількість відвідувачів. Петицію «Звільніть Венецію від квитків» в Instagram та Facebook підписали понад 700 письменників та науковців, де було сказано: «Плата за в’їзд до Венеції закріплює культурний занепад не лише Венеції, але й Європи: Венеція більше не вважається містом, а машиною для заробляння грошей».

Протестувальники цілком праві, оскільки мер Луїджі Бругнаро не обмежив кількість одноденних відвідувачів, а запровадив квиток, головним чином, для того, щоб відвернути увагу ЮНЕСКО від наміру внести Венецію до списку Всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою зникнення. Він сам визнає, що у перший рік після запровадження, адміністрування «вхідного квитка» коштуватиме стільки ж, скільки він принесе доходу. Перш за все, квиток не виховує відвідувачів і не допомагає їм пишатися тим, що вони допомагають рятувати найкрасивіше і найкрихкіше місто в світі. Муніципалітет повинен прислухатися до експертів венеціанського університету та обмежити кількість «присутніх» (ночівлі плюс одноденні відвідувачі) в місті максимум до 50 000 на день (зараз може бути більше 100 тис.), одночасно підвищуючи культурні очікування туристів, а не пропонуючи їм тематичний парк-базар (останньою пропозицією мера Бругнаро було відкрити величезну дискотеку в Арсеналі).

Реально муніципалітет Венеції може стягувати принаймні 25 євро з людини, що приноситиме близько 365 млн євро на рік, і це навіть не враховуючи готельний податок, який сплачують ті, хто залишається на ніч. Це дозволило б місту створити схему фінансування проектів на кшталт тієї, за якою оплачується будівництво автомагістралей з оплати за проїзд. Для того, щоб Венеція могла пережити відносне підвищення середнього рівня води, їй знадобляться захисні інженерні та екологічні роботи вартістю в мільярди доларів, які потрібно буде проводити і підтримувати вічно. Кожного відвідувача Венеції слід розглядати як потенційного прихильника і ставитися до нього як до інвестора, а не як до зловмисника чи вівці, яку потрібно обстригти. Людям  слід вказувати на переваги міста, але також і на ознаки підвищення рівня води, руйнування каменю і цегляної кладки, жахливі прогнози МГЕЗК (Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату), щоб вони стали членами глобального «клубу венеціанських рятівників» і зробили свій внесок до природоохоронного фонду.

Зараз у світі існує надмірний попит на місця видатної краси і слави, тому концепція управління кількістю відвідувачів є загальноприйнятою. Французька Полінезія обмежить кількість відвідувачів до 280 тис. з 2027 року, а грецький Акрополь зараз дозволяє лише 20 тис. відвідувачів на день. Галапагоські острови обмежили кількість відвідувачів, ввівши плату за вхід у розмірі 100 доларів, Амстердам перестав рекламувати себе як туристичну атракцію, а Трентіно-Альто-Адідже заборонив приватним автомобілям під’їжджати до альпійської галявини Зайзер-Альм. У все більшій кількості європейських міст, від Стокгольму до Більбао, відмовляють у дозволі на відкриття B&B, щоб вони не зменшували пропозицію здачі житла для місцевих мешканців. Туристичні потоки необхідно регулювати, оскільки надмірні напливи гостей руйнують специфічні мікросвіти. Зрозуміло, що туризм, як і сільське господарство чи видобуток корисних копалин, має бути сталим. Але щоб він не знищив те, що ми любимо, його потрібно дозувати, щоб він підтримувався і був приємним для всіх – відвідувачів, мешканців та довкілля – навіть якщо це може означати, що ми не зможемо відвідувати місця так часто як це було в минулому. А у випадку із Венецією варто пам’ятати, що деякі пам’ятки минулого можливо рятувати лише толокою, себто спільною усвідомленою працею.