By 
На початку квітня низка поважних світових видань оприлюднила сенсаційну новину: загалу представлено чотири нові пісні, створені в стилі відомих музикантів: Drowned in the Sun Курта Кобейна та групи Nirvana; The Roads Are Alive Джима Моррісона та The Doors; Man, I Know Емі Вайнгауз; You’re Gonna Kill Me Джімі Гендрікса. Усі композиції створено штучним інтелектом, який проаналізував кілька десятків пісень цих музикантів, вивчив особливості стилю та манеру виконання кожного. Новостворені композиції увійшли в альбом із назвою Lost Tapes of the 27 Club, дослівно: “Втрачені записи Клубу 27-річних”. Ширше йдеться про те, що ці музиканти могли б ще тішити своїх шанувальників новими піснями, але пішли із життя, коли їм було всього 27 років.
Проєкт ініціювала неурядова організація Over the Bridge (“Над мостом”) з Торонто, щоб привернути якомога більше уваги до питання психічного здоров’я музикантів, не залишати їх сам на сам із депресіями й допомогти подолати ці проблеми, повернути їх до творчості, а найголовніше – зберегти життя. Організація також надає консультації музикантам, проводить тренінги та, згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті, уже допомогла подолати кризу понад двом тисячам музикантів.
На шпальтах видання Rolling Stone в інтерв’ю, присвяченому створенню цього альбому, член ради директорів Over the Bridge Шон О’Коннор запитує: “Що було б, якби всі ці музиканти, яких ми любимо, вчасно дістали допомогу з розв’язання своїх психічних проблем?”. Він також вважає, що у світі шоу-бізнесу депресії та кризи музикантів несправедливо вважаються нормальним явищем і надто романтизуються, буцім страждання є неодмінним складником творчого процесу.
Поза сумнівами, проблема дійсно є, і вона потребує розголосу, а мета, озвучена організацією, – благородна та варта усілякого підтримання. Водночас спосіб привернення уваги таки викликає запитання. В інтерв’ю Rolling Stone згадується, що Шон О’Коннор за сумісництвом є креативним директором рекламної агенції. Тому ідея створити за допомогою штучного інтелекту нові пісні в стилі відомих музикантів нагадує маркетинговий хід, продукт роботи рекламної агенції. Зрештою, у рекламі начебто нічого поганого немає, а у нинішньому світі, перенасиченому інформацією, будь-які ініціативи потребують промоції. Проте, як часто це буває в діяльності різноманітних рекламних агенцій, знову постає питання смаку та врешті-решт моральності засобів. Пригадаємо дві відомі книжки-бестселери: “99 франків” Фредеріка Беґбедера та “Покоління «P»” Віктора Пелевіна, де головні герої-рекламісти вже давно “втратили береги”, а їхній “креатив” перетворився виключно на засіб реалізації власних амбіцій.
До речі, це не перша спроба використати штучний інтелект для створення пісень у стилі певного музиканта. У 2016 році компанія SONY оприлюднила розробку своєї науково-дослідної лабораторії – пісню Daddy`s Car, написану штучним інтелектом у стилі The Beatles.
Торік видання TIME у матеріалі, присвяченому “музичній творчості” штучного інтелекту, процитувало висловлювання співачки Grimes: “Я відчуваю кінець мистецтва, яке створює людина. Вони [машини, штучний інтелект] здатні створювати мистецтво краще за нас”.
Тривогу й розпач співачки можна зрозуміти. Проте однаково в мистецтві й музиці зокрема залишатиметься щось невловне, яке часто важко описати словами, хіба усталеним поняттям “натхнення”, неодмінним результатом якого є ще й не менш усталена фраза “муки творчості”. Усе це і створює сутність мистецтва, яке потім здатне впливати на мільйони людей, хвилювати, спонукаючи співпереживати, знаходити власні асоціації і зрештою відчувати “катарсис”. Тому й композиції Джімі Гендрікса та Джима Моррісона залишаються популярними й через пів століття після того, як їхні автори пішли із життя. Їхні пісні у дивний спосіб хвилюють і знаходять відгук уже в нової, молодіжної аудиторії.
Тож чому б не скористатися вже випробуваними способами, щоб привернути увагу: перевидати улюблені записи, які будуть мати попит; здійснити ремастеринг популярних альбомів; організувати триб’ют-концерти чи ініціювати добірки реміксів, записаних сучасними музикантами.
Чи так уже гостро відчувається нестача культурного продукту, щоб віддавати його творення машинам і використовувати новітні розробки задля створення імітації, коли маємо оригінал? Усі ці спроби дійсно є демонстрацією можливостей нових технологій і, напевно, у когось викликають захват, проте насправді результатом цих експериментів є хіба дискусія про те, наскільки та чи інша композиція схожа на оригінал. Комусь здається, що дуже схожа, іншим – ні.
Звичайно, технології розвиватимуться й далі, вчені та винахідники втілюватимуть свої розробки в чергові “забавки”, бо спроби створювати “нові” пісні відомих музикантів інакше не назвеш.
Можна уявити й таку візію майбутнього: машини “пишуть” не лише пісні відомих рок-музикантів, а й “нові” класичні твори в стилі Баха, Моцарта чи Бетховена; малюють картини, наче Рафаель, Караваджо чи Боттічеллі; створюють скульптури а ля Мікеланджело, Роден, Донателло тощо.
В італійському історичному телесеріалі “Медічі”, присвяченому династії банкірів та покровителів мистецтва, яка багато років правила Флоренцією, є такий епізод: Лоренцо Медічі, який здобув прізвисько Лоренцо Чудовий, веде бесіду із монахом Джироламо Савонаролою. Йдеться про мистецтво, і Савонарола зауважує: “Бог не даремно заборонив людям куштувати плоди з Дерева пізнання. Ми можемо дуже легко заблукати у своєму ж інтелекті”.
Звичайно, репліку Савонароли не варто сприймати як історичну правду, це фантазія авторів серіалу. Також із певною умовністю можна поставитися до першого речення про Божу заборону, адже так нам подають характеристику історичного персонажа, що був релігійним фанатиком і, м’яко кажучи, доволі суперечливою постаттю.
Проте до другого речення про здатність людини загубитися у власному інтелекті, можливо, таки потрібно дослухатися. Історія людства має достатньо прикладів, коли непереборне бажання створити щось нове призводило до непередбачуваних наслідків. Дуже швидко виявлялося, що для їх подолання потрібні надзвичайні зусилля, а з деякими наслідками узагалі неможливо впоратися. Нове – це не завжди краще і потрібніше.
