By 
Соцмережі, що так міцно вкоренилися в нашу повсякденність, стали подарунком для розвідувальних служб – як українських, так і ворожих. Коли Росія втрутилася в американські вибори, стало зрозуміло, що через соцмережі можна впливати на громадську думку.В Україні цю звістку жваво обговорювали, не замислюючись, що так само потужно Росія може впливати на українське суспільство. Ба більше, вона постійно робить це за допомогою ботоферм, корисних ідіотів і звичайних найманців, які не гребують російськими грішми за виконання певних віртуальних завдань.
В Україні для інформаційно-підривної роботи дуже благодатний ґрунт через величезну кількість тих, хто сумує за СРСР. У Facebookпроцвітають групи “Жизнь в СССР”, “Рожденные в СССР”, які налічують десятки тисяч підписників. Є і спільнота “Наш адрес – Советский Союз!”, що об’єднує майже 300 тис. фанатів радянщини на всій території загиблої імперії.
Любити минуле – не злочин. Люблять собі люди спогад про ковбасу по 2,20 – ну то й бог із ними. Однак є й суто українські групи більш агресивного спрямування. Наприклад, “Народно-освободительное движение Украины от оккупации США”. Напис зроблений на забороненій в Україні “колорадській стрічці”. В описі йдеться: “Группа НОД выступает за освобождение Украины и остальной Руси от американской оккупации. В результате спецоперации США под названием «Горбачев», в 1991 СССР был уничтожен. Как следствие народ Украины за 23 года американской пропаганды превратился во врага всего русского и готов для войны против России, по приказу США”.
Дописи тут відповідні: “Всё, что происходит сегодня – это ситуация, искусственно создаваемая представителями западного капитала, с целью провоцирования ВОЙНЫ МЕЖДУ УКРАИНОЙ И РОССИЕЙ”; “Разве мы думали, что будем жить в окружении нацистов…”.
У групі розміщуються також роздуми російських “військових аналітиків”, які стверджують, що у разі війни із Росією Україна буде моментально розгромлена. Тут особливо тішать коментарі українських любителів СРСР, які пишуть: “От тогдаа бенберовци поплатяться!”. Коментатори, однак, не розуміють, що братні російські ракети будуть падати на їхні будинки.
Коментарі у спільноті взагалівеселі, наприклад: “От Украины остался только Донбасс, остальная часть оккупирована Галичиной и бесповоротно в оную превращается”.Розпирає невимовна гордість за Галичину!
Цікаво також, що в окупацію України Америкою вірять лише російськомовні українці. Довго переглядав дописи та коментарі, але не знайшов жодного українською.
З українських текстів – хіба лиш свіжовидумана приказка, і та з російським акцентом. Зі збереженням граматики: “Були поляки – були голі с..ки, був Бандера – були в крові по колено, були москалі – був хліб на столі, прийшла Європа – опять гола ж..а”. Сочінітєль, схоже, з Росії, оскільки українських слів йому явно бракує.
Зважаючи на все це, стає зрозуміло, що група створена та ведеться з Росії, отже, це один із проявів гібридної війни. А якщо так, то куди дивиться СБУ, чому в адміністрацію Facebookне подані скарги за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, чому спільноти не заблоковані?
Відповідь лежить на поверхні. Група корисна й українським, і російським спецслужбам. Українські спеціалісти ведуть там боротьбу із російськими, намагаючись переграти одні одних. Особливо яскравих адептів “русского мира”в цих спільнотах можна відстежити та взяти під контроль. Можна замаскувати під симпатика ворожих ідей свого агента й підсунути його росіянам. Варіантів роботи із подібним контентом дуже багато. Вигода очевидна, але є й ризики. Ворог розміщує в групах пропаганду, яку підписники перенесуть із віртуального світу, зі свого колорадського заповідника, у реальне життя. Ворог також вербує в спільнотах агентів, а серед тисяч диванних терористів можуть знайтися такі, що реально візьмуть у російського агента вибухівку та підуть закладати її під міст.
Просто неможливо спрогнозувати, чого більше здобудуть українські спецслужби від існування такої групи – користі чи шкоди. Водночас чисельність спільнот лякає: десятки тисяч людей – не можуть ж усі вони бути ботами. Хто б не був ініціатором цих груп – звичайні люди чи спецслужби – їхню популярність немає сенсу заперечувати. І страшно стає навіть не від того, що багато хто хоче в СРСР із його злиднями й таборами, не від любові до Росії, а від того, що людина мріє, щоб її будинок розбомбили, щоб довести щось міфічним нацистам чи американцям, які навіть не знають про її існування. Страшно стає від того, що ми живемо поруч із десятками тисяч клінічних ідіотів, і з цим наразі нічого не можна вдіяти.
