By 
Співпраця Росії і США є важливим фактором гарантування міжнародної безпеки і світової стабільності, однак нині відносини двох країн перебувають у глибокій кризі. Після анексії Криму та агресії на сході України Вашингтон почав поетапне введення санкцій проти РФ. Окрім того, гострими міжнародними проблемами, де інтереси Росії і США не співпадають, є війна в Сирії, іранська ядерна програма, венесуельська криза, газопроводи до Європи, втручання в американські президентські вибори в 2016 році.
Наприкінці червня 2019 р. Міністерство оборони США опублікувало 137-сторінкову доповідь “Стратегічні наміри Росії“. Понад 20 експертів провідних дослідницьких центрів та військових навчальних закладів США, які працювали над документом, здійснили багаторівневу оцінку міжнародної ситуації та дійшли висновку, що США разом із своїми західноєвропейськими союзниками повинна розробити план системної протидії впливу Росії на світ.
Заступник директора з глобальних операцій в Об’єднаному комітеті начальників штабів контр-адмірал Джеффрі Черевко вважає, що у найближчі роки світ чекає суперництво великих держав – США, Росії і Китаю, – яке переросте у гібридний, а не збройних конфлікт. Росія буде намагатися і далі сіяти нестабільність, використовуючи різні способи впливу – геополітичні, геоекономічні, інформаційні, військові.
На думку бригадного генерала у відставці Роба Сполдинга III, для підтримки балансу в Європі США необхідно і надалі залучати своїх західних союзників, метою яких має бути стримування Росії. “Водночас Америка повинна залучити Москву на двосторонній основі, щоб не допустити потрапляння європейських союзників в орбіту Китаю. США можуть працювати з Росією способами, які покращують американо-російські відносини, не применшуючи європейських зусиль з підтримки балансу і стримування”, – вважає Сполдинг.
Росія розглядає міжнародні відносини, зокрема й російсько-американські, як “гру з нульовою сумою”, в якій може виграти лише одна сторона. До того ж Кремль переконаний, що США використовують демократичні інструменти для зміни політичних режимів, наприклад в колишніх радянських республіках, які Росія вважає сферою своїх інтересів. Водночас частина американських експертів зазначає, що РФ буде продовжувати діяти у “сірій зоні” й не піде на прямий збройний конфлікт з країнами Заходу, інша частина переконана, що Росія вже веде “холодну війну” з Європою, однак сучасними методами.
У доповіді також йдеться, що Захід досі є одним із основних регіонів для поширення пропаганди, ведення кібервійни і таємних операцій, втручання в політичні процеси, використання економічних, енергетичних важелів, а іноді й застосування напіввійськових методів. Країни Східної Європи можуть постраждати від дій Кремля, адже Росія явно дає зрозуміти, що не збирається відступати у тих регіонах, які колись входили в сферу її впливу. Серед провин Росії – анексія Криму, підтримка проросійських сил на Донбасі, вплив на російськомовне населення в європейських країнах, а також збереження “заморожених” конфліктів на пострадянському просторі. США вважає, що Кремль також здійснює атаки на західні ліберальні цінності, намагаючись порушити світовий порядок.
Експерти вважають, що особливу увагу варто приділяти Болгарії, Румунії та Україні. Водночас підхід ЄС повинен будуватися на ідеї стримування Росії, а не її провокування. Саме тому НАТО не повинен приймати найближчим часом до своїх лав нових членів, наприклад Україну, чи посилювати свій вплив у таких нейтральних країнах, як Фінляндія. Експерти також радять зміцнювати співпрацю з країнами, які не є членами Альянсу, через партнерські програми, як-от “Європейська політика сусідства” ЄС.
Водночас НАТО повинен укріплювати свій військовий потенціал на східному кордоні. Директор Центру військово-політичного аналізу в Гудзонівському інституті Річард Вайц вважає, що “дії Кремля щодо використання слабких місць демократичних суспільств виявилися дуже ефективними”. На його думку, західні країни є слабкими перед такими атаками Росії, Китаю і Ірану, бо Європа не може вдаватися до аналогічних методів. “Для міжнародного впливу Кремль або використовує медіа, які він контролює, наприклад RT, або здобуває контроль над іншими медіа, які позиціонують себе як незалежні, але насправді перебувають під впливом Москви. Це можуть бути союзи з політичними партіями чи впливовими людьми в іноземних урядах, а також з експертами в різних дослідницьких інститутах, які, будучи політиками в минулому, починають обстоювати позиції Росії”, – стверджує Вайц. На його думку, ці цілі Кремля щодо посилення свого впливу не є унікальними, на відміну від тактики, яка, хоча і схожа з радянськими “активними заходами”, але виведена на новий рівень завдяки сучасним технологіям.
Професор Університету Брігама Янга в штаті Айдахо Джеремі Ламоре зазначає, що США повинні вплинути на країни Балтії, щоб знизити жорсткість їхніх висловлювань щодо Росії: “Нам потрібен сильний блок НАТО, але без того, щоб його члени провокували Росію”. Окрім того, Балтійські країни повинні інтегрувати місцеве російськомовне населення на рівних правах, щоб обмежити вплив Кремля на них.
Упродовж останніх п’яти років Росія налагодила тісну співпрацю з країнами африканського континенту, зокрема підписала 19 угод про військове партнерство. На думку експертів, російські найманці з приватних військових компаній, які мають зв’язки з Міністерством оборони РФ, відіграють все більшу роль у Лівії і Центральноафриканській Республіці (ЦАР). У доповіді йдеться, що команда з п’яти російських представників впливає на оборонні структури у ЦАР. Окрім того, Москва інвестує в алмазну галузь Зімбабве, “Росатом” працює над ядерними проектами у Замбії і Руанді, “Роснафта” і “Лукойл” розробляють нафтові та газові родовища на всьому континенті, зокрема у Мозамбіку, Нігерії, Гані, Камеруні, Єгипті й Алжирі.
У африканських військових конфліктах Росія часом підтримує сильнішу сторону, іноді – урядові сили. Москва також намагається закріпити за своїми тіньовими представниками роль посередників між різними ворожими групами. Постачаючи зброю в африканські країни, Росія не прагне вирішити суперечки, а лише узалежнити уряди цих держав, керувати конфліктами та обмежити вплив західних гравців у африканському регіоні.
Колишній аналітик Агентства національної безпеки США Джон Шиндлер пише: “Путін не хоче відновлення Радянського Союзу або Царської Імперії 2.0, але він не визнає пострадянську угоду 1991 року як остаточну. Для Кремля це просто лінії на комуністичної мапі. Путін приймає незалежність України та Білорусі, зусилля якої вирватись із щупалець Москви приречені на провал, лише умовно. Путін ніколи не поверне Крим, поки це хвилює росіян. Водночас врегулювання української кризи шляхом переговорів можливе лише на умовах Росії, які навряд чи схвалять у Києві і Брюсселі”.
Для нас висновки цієї доповіді є невтішними. Отже, вступ України в НАТО не входить до геополітичних планів США, а тому продовжує залишатися примарною мрією. Російсько-українську війну американські експерти продовжують називати “українською кризою”. Вашингтон знову повернувся до політики стримування Кремля, наголошуючи на тому, що Москву не слід провокувати. Україні варто нарощувати свій військовий і економічний потенціал, зміцнювати військово-політичну співпрацю з найближчими країнами Східної і Північної Європи, які, на думку американських аналітиків, також перебувають у сфері геополітичних амбіцій РФ.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
