By 
Рейтинги соцопитувань віддають перемогу на листопадових президентських виборах у США Дональду Трампу. Соцопитування можуть й не підтвердитися, але європейські держави, котрі раніше не витрачали значних сум на оборону і покладалися на безпекову парасольку США, почали збільшувати воєнні бюджети. Азійські союзники США, зокрема Японія, вже готуються до нових реалій безпекової політики у випадку обрання Трампа.
При цьому, чим ближче європейська країна знаходиться до РФ – тим більші витрати на оборону у відсотковому співвідношенні. Навіть оборонний бюджет Франції у цьому році збільшиться на 7,5% — до 49,73 млрд доларів. Політики з різних країн або ведуть зустрічі з Республіканською партією – так само як українська делегація на чолі з прем’єром Шмигалем під час недавнього візиту до США. Або шукають варіанти зміцнення власної безпеки на випадок, якщо американська допомога не надійде.
Україна, якій Вашингтон обіцяв всебічну підтримку, стала для союзників США по всьому світу наочним прикладом того, що не варто на 100% покладатися на американців. У вирішальний для вашої країни момент, там може з’явитися якийсь ексцентричний популіст, котрий кричатиме про мексиканський кордон на порозі Третьої світової війни і волатиме, що вашій країні не можна давати зброї поки не буде подолано всі до єдиного випадки корупції. При тому, що в самих США корупція досі не подолана навіть на найвищому рівні. Світ потроху починає розглядати ймовірність варіанту, коли США не прийдуть на допомогу, хоча такий варіант є надзвичайно не бажаним і краще зробити ставку на лобіювання безпекових інтересів у Вашингтоні навіть коли господарем Білого дому стане Трамп.
Для України такий сценарій небезпечний тим, що Трамп недолюблює Володимира Зеленського, з яким у нього пов’язані неприємні спогади і його перший імпічмент. Трамп уже використовував блокування допомоги Україні в політичних цілях. У 2019 році у телефонній розмові з президентом Зеленським він вимагав розслідувати діяльність сина Джо Байдена в Україні, з метою отримати нищівний компромат на опонента на президентських виборах. За тиждень до цього дзвінка Трамп наказав призупинити виділення військової допомоги Києву. Трамп попросив українського колегу “зробити йому послугу” , а Зеленський тоді пережив політичний шпагат, усвідомлюючи, що в умовах непередбачуваності лідера передвиборчої гонки у США не варто дражнити Байдена, який завтра може стати президентом, але й не варто прямо відмовляти Трампу – адже від нього залежить допомога тепер. А коли стенограму розмови Трампа з Зеленським опублікували й опоненти використали її за статтею “використання посадовою особою становища для персональної вигоди”, Зеленський намагався заперечити, що на нього тиснули.
Теперішня американська блокада військової допомоги Україні, за котрою стоїть тінь Трампа, на перший погляд була зумовлена небажанням лідера республіканців допустити зміцнення позицій Байдена в розпал президентської кампанії. Особливо небажаним сценарієм для Трампа в цьому році була б перемога України – адже Трамп виглядав би лише критиком на фоні переможця Байдена. А блокуючи допомогу під надуманими приводами Трамп мав би козирі у вигляді провалів зовнішньої політики адміністрації Байдена. Поразки України сьогодні – це демонстрація виборцям нездатності Байдена вирішувати зовнішньополітичні проблеми.
Трамп виглядає кровожерливим циніком, котрий конвертує кров загиблих від нестачі зброї українців у свої передвиборчі рейтинги. Але декотрі з прихильників республіканців стверджують, що спокійно спостерігаючи за загибеллю українців зараз, після перемоги на виборах Трамп може схаменутися і, в притаманному йому ексцентричному стилі – засипати Україну всім необхідним озброєнням та допомогою. Адже тоді перемоги України будуть перемогами його зовнішньої політики.
Хоча не виключено, що “поганими хлопцями” в історії затримки допомоги Україні є не лише трампісти. В Україні відсутність американської допомоги прийнято спихати на Трампа та республіканців, котрі блокують бюджет заради пониження рейтингів опонента, однак не варто списувати з рахунків гри демократів, котрі ніколи не поспішали заявляти про вихід України на кордони 1991 року. У Демократичній партії США ніхто не прагне наївно взяти на себе роль “могильника України” і не проти перекласти цю роль на якихось абстрактних винуватців, котрі “не дали” допомогти молодій українській демократії. Зазвичай у великій політичній грі, під увагою сотень мільйонів виборців, винуватці програшів неочевидні, а інтерпретації того, що і чому сталося, губляться у різноголоссі медіа та експертів. Тож якось непомітно пропозиції розпочати мирні переговори переросли у блокування американської допомоги опозиційною партією. Враховуючи, що бізнесова та родинна єдність американського політичного істеблішменту ніколи не страждала від формального партійного розподілу, можна припустити, що непопулярну серед виборців ідею примушування України до переговорів з агресором, могли подати під виглядом побічного наслідку американської внутрішньопартійної боротьби.
Водночас у Зеленського можуть бути проблеми не лише з Трампом. В західній пресі циркулює інформація про “втому від Зеленського”, котрий “занадто багато просить” чи “надто сильно тисне” на західний істеблішмент у наданні допомоги України. Своїми постійними нагадуваннями про кров українців, Зеленський не раз змушував почуватися некомфортно західних лідерів і навіть прямо звертався до західних виборців, котрі тиснули на своїх політиків. Зеленський часто апелював до совісті європейських лідерів і за це на нього чимало ображених. Не будучи професійним дипломатом Зеленський часто діяв всупереч неписаним правилам гри і декотрі політики на Заході воліли б мати справу з кимось іншим на чолі України. І не завжди ця некомфортність Зеленського визначалася його прагненням допомогти своїй країні – часто причиною була й некомпетентність.
Тож у випадку перемоги Трампа нам або доведеться шукати іншого сильного союзника, яких на планеті обмаль, або ж шукати іншого президента. Якраз для цього є зручна формальна дата – закінчення терміну повноважень президента, хоча й вибори у воєнний час не повинні проводитися. В умовах війни вибори перетворяться на хвилю популізму демагогів, котрі обіцятимуть виграти війну за 1 день без мобілізації і додаткових витрат, а ті, хто казатимуть людям неприємну правду – ризикуватимуть залишити країну в руках популістів.
Зрештою відхід діючого президента від влади дозволив би йому ввійти в історію як акторові, який прийшов щоб змінити країну, а з початком війни не втік, а зупинив наступ ворога і пішов з політики переможцем, коли виникла необхідність поступитися владою заради порятунку держави. Але гідне місце в історії обирає лише державник, а політик завжди обирає владу та популярність тут і зараз.
