Віра в перемогу, але здобуту чиїми руками?

Українці переважно оптимістично бачать майбутнє своєї держави й вірять у перемогу у війні з Росією. Такими є результати опитування, проведеного Соціологічною групою “Рейтинг” навесні 2024-го. Хоча в умовах воєнного стану й переміщення великої кількості людей, мабуть, важко бути абсолютно впевненими в репрезентативності таких досліджень громадської думки, та все-таки вони дають певне уявлення, у якій точці суспільні настрої перебувають у цей момент, і можливість відстежувати деякі тенденції.

Перемога й мобілізація

Отже, перший висновок, який можна зробити із цього дослідження, — це те, що більшість українців і далі вірить у перемогу в повномасштабній війні з Росією — таких 88 %. Хоча на початку великого вторгнення їх було 97 %, тобто оптимістичні настрої все ж трохи просіли, коли стало зрозуміло, що війна затягується.

Також на 8 % поменшало тих, хто вірить, що Україна зможе зберегти кордони 1991 року. Так, реалістичним такий сценарій вважають приблизно 45 % респондентів. Ще 16 % вірять у повернення підконтрольних до 24 лютого 2022 року територій, водночас стільки ж людей не відкидають того, що Україна може втратити й деякі нові землі. Приблизно 7 % вважають можливим повернення Донбасу, але не Криму. У те, що Росія може захопити всю територію України, вірить менш як 1 % людей.

Тобто більшість переконана, що Україна вистоїть у війні з Росією, однак українці не мають одного спільного бачення, якою ця перемога буде, чи то пак яким буде формат завершення війни. Серед можливих цілей України в цій війні, окрім повернення окупованих земель, називають також вступ до ЄС і НАТО. Водночас 19 % опитаних підтримують замороження конфлікту на нинішніх лініях зіткнення, щоб уникнути подальших втрат серед українців.

Проте до наближення цих цілей більшість громадян готова долучитися радше матеріально, аніж безпосередньою участю. Так, щоб досягти їх, респонденти здебільшого ладні економити та скорочувати використання комунальних послуг, зокрема електрики, газу, гарячої води, інтернету. Далі йде сплата більшої кількості податків із зарплати. Варіант особистої мобілізації до ЗСУ або мобілізації близьких вибрали від 16 % до 26 % опитаних у різних категоріях.

При цьому понад третина українських громадян (36 %) вважає рівень мобілізації в Україні “недостатнім”. 30 % назвали його “оптимальним”, 19 % — “занадто високим”. Ще 15 % не змогли визначитися з відповіддю.

Серед основних причин, чому українці не хочуть мобілізуватися до ЗСУ, на першому місці, мабуть, все-таки найбільш чесна й людська відповідь — страх смерті, інвалідності, полону, невизначеності (так вважають 42 % опитаних). Але лейтмотив “хай сини депутатів воюють” теж є в суспільних настроях. Так, на другому місці серед відповідей (22 %) — “несправедлива мобілізація”, на третьому — “брак техніки, амуніції та зброї” (також 22 %). Недовіру до влади й корупцію в уряді чи в армії перешкодами для мобілізації назвали, відповідно, 18 % і 17 % опитаних. 

Цікаво, якби на момент опитування вже набув розголосу секс-скандал у Рівненському ТЦК, скільки б людей ухопилося за це як за “легальну” моральну причину ухилятися від мобілізації?

Вибори й політичні симпатії

Вибори не на часі — ще один висновок, який можна зробити із цього дослідження. Більшість українців проти проведення виборів під час війни — як президентських, так і парламентських та місцевих. Зокрема, дві третини респондентів (67 %) не підтримують ідею президентських перегонів зараз, водночас 30 % опитаних вважають їхнє проведення прийнятним. 

Водночас підтримка діяльності президента Володимира Зеленського відчутно впала. Так, за останній рік цей показник знизився до 63 %, хоча ще в лютому 2023-го був на рівні 91 %. При цьому повністю схвалюють дії гаранта лише 22 % опитаних, “радше схвалюють” — 41 %. 

Кредит довіри, який нинішній очільник держави отримав спочатку внаслідок перемоги на виборах у першому турі, а потім як головнокомандувач і об’єднавча політична фігура в перші шокові місяці повномасштабного вторгнення, почав суттєво танути. Втім, схожа ситуація спіткала свого часу британського прем’єра Вінстона Черчилля, з яким любили порівнювати Зеленського політтехнологи Банкової. Коли війна з тимчасової кризи переростає у щоденну, буденну реальність, красивих заяв і ефектних жестів стає замало. Це ще один висновок уже для нинішньої влади, якщо вона планує бути переобраною на наступних виборах, хай коли вони відбудуться.

До речі, уперше із часу повномасштабного вторгнення на перше місце серед загроз вийшла корупція (51 % опитаних так вважає), а не війна (46 %). Що трохи дивно й має вигляд радше намагання цивільного населення замкнутися в тиловому житті, відсунувши реальну війну на фронті і постійні ракетні обстріли українських міст десь на задвірки своєї свідомості. Проте, так чи інакше, це ще одне нагадування українській владі, що “війна все не спише”, а розкрадання і корупція під час воєнних дій — це у всіх сенсах ще гірше, ніж у мирний час.

Біженці

На окрему увагу в дослідженні групи “Рейтинг” заслуговують цифри, які стосуються українських біженців за кордоном. Планує повертатися на батьківщину вже найближчим часом або коли закінчиться війна загалом лише 41 % українців, тоді як 19 % повертатися не збираються, а 18 % ще думають. Щоправда, ці дані зібрані лише серед тих, у кого є родичі за кордоном. Однак уявлення про загальні настрої це все ж дає.

Доповнити картину може найсвіжіше дослідження Центру економічної стратегії. Згідно з ним, у січні 2024 року за кордоном через війну перебували 4,9 млн українців. Переважна більшість біженців — це жінки та діти.​ Найбільша частка українських біженців у Європі зараз проживає в Німеччині (30 %) та Польщі (22 %).

Багато країн уже поступово скорочують витрати на біженців і роблять умови для них більш жорсткими, ніж на початку повномасштабного вторгнення.​ Та навіть попри це за межами України за різними сценаріями можуть залишитися від 1,4 млн до 2,3 млн українців, підрахували автори дослідження.

Як мотивувати українців повертатися додому і як бути з тими військовозобов’язаними, хто нелегально перетнув кордон, а потім, після війни, вирішить повернутися? Це ще один плат питань, що потребують вирішення. І вони не менш масштабні, ніж, власне, сама перемога й повоєнна відбудова.