By 
Колосальна влада над формуванням суспільної свідомості, політики й світогляду індивіда в демократичних країнах опинилася в руках ексцентричних мільярдерів, яких ніхто не обирав і які перетворилися на масових кумирів з ідеологічними амбіціями.
Авторка The Atlantic Адрієн Лафранс зазначає, що Кремнієва долина має власну політичну ідеологію, яка набирає обертів. Вона називає її техноавторитаризмом. Марк Цукерберг, Ілон Маск, Білл Гейтс та інші техномільярдери перетворилися не просто на глобальних архітекторів масового світогляду. Їхні корпорації стали інструментами поширення дезінформації в усьому світі. У деяких країнах соцмережі є засобом соціальних заворушень, а в М’янмі у 2017 році вони навіть відіграли роль у розпалюванні геноциду. Ще у 2012-му Facebook проводив експеримент із маніпулювання настроєм, у межах якого навмисно змінювали вміст стрічки новин, щоб визначити, як соцмережа може впливати на емоційний стан користувачів без їхнього відома.
Такі проєкти Кремнієвої долини, як YouTube, Google, Instagram, Twitter, Facebook, завдали не менше шкоди громадянському суспільству та глобальній демократії, аніж цензура. Адже в базованому на їхніх платформах сучасному інформаційному просторі правда не є заборонена, проте вона потонула в калейдоскопі фейків і маніпуляцій, перетворившись лише на одну із версій реальності.
Впливові технократи ходять у кросівках і видають себе за “хлопців із народу”, але Кремнієва долина здобуває вже навіть більший вплив, аніж Волл-стріт. Техномільярдери показово звертаються до цінностей Просвітництва — розуму, прогресу, свободи, але прагнення до прибутків та амбіції часто беруть гору над людяністю, а приватність перетворюється на пережиток минулого. Надзвичайно могутні королі технологій концентрують у своїх руках не лише духовну владу, але й економічну. Лише в Україні сотні тисяч людей заробляють за допомогою соцмереж, а для багатьох блогерів YouTube та Instagram є фактичними роботодавцями. Інформаційні корпорації змінюють структуру суспільства більше, ніж будь-який інший центр влади в будь-яку іншу епоху.
Проєкти Кремнієвої долини перетворилися із сайтів для розваг на системи маніпуляції та контролю. Їхні власники заявляють про захист правди, але поширюють брехню, розповідають про свій внесок у розширення можливостей і свободи, але постійно спостерігають за нами. Напевно, кожен уперше був здивований, коли через кілька хвилин після розмови про, наприклад, велосипед, побачив у своєму телефоні потік реклами велосипедів, хоча й не шукав цього товару в інтернеті. Поки в країнах Заходу роздувають до величезних масштабів другорядні проблеми, жодні впливові активісти та правозахисні групи не борються з надмірним доступом Google чи Meta до громадян (а насправді — фактичним стеженням за ними).
Ідея влади технократів не є новою. Ще на початку XX століття, коли настав бум науки та технологій, з’являлися ідеї заміни обраних некомпетентними масами демократичних політків на вчених і технологічних інтелектуалів. Між іншим, деякі з тих апологетів суспільного прогресу під керівництвом раціональної еліти пізніше опинилися серед прихильників фашизму, комунізму та нацизму. Так, італійський письменник-футурист Філіппо Томмазо Марінетті, який у 1909 році написав “Маніфест футуризму”, де оспівав велич технологій, уже в 1919-му випустив “Фашистський маніфест” і очолив Спілку італійських письменників при владі Муссоліні. Апологетів технократії не бракує й у наш час: член Ради директорів Facebook, мільярдер та інвестор Марк Андріссен також виступає з маніфестами, які обґрунтовують ідеологію технократії, це цураючись цитувати Марінетті.
Адрієн Лафранс зазначає, що на практиці така ідеологія лише звільняє гігантів Кремнієвої долини від моральних чи громадянських обов’язків при створенні нових проєктів, які збагатять їх, хоча й нашкодять суспільству. Вона закликає обмежити вплив технократів, наголошуючи, що ми “не набори даних, які чекають на кількісну оцінку, відстеження та продаж; наша інтелектуальна продукція — це не просто навчальний посібник для штучного інтелекту, який він використає для імітації та плагіату”.
Поки українська влада витрачає мільярди на телемарафон, намагаючись відмежувати українців від ворожої демотиваційної пропаганди, соцмережі не просто стали найпотужнішим каналом впливу на громадян. Вони здійснюють авторитарний контроль для встановлення правил і культурних норм цифрового аспекту нашого життя та за потужністю не поступаються політичній владі. Україна не контролює свого інформаційного простору, у якому заборонений і допустимий контент визначає вузька група власників закордонних корпорацій, чий вплив на вибори вже став доконаним фактом у багатьох країнах. Уже сьогодні виборні діячі низки держав залежать від політики стандартів і реклами впливових соцмереж: саме вони можуть підняти чи опустити рейтинги, дати чи не дати дозвіл на поширення чутливого політичного контенту. Коли закордонна приватна фірма здатна контролювати інформаційний простір і політичні процеси, дуже складно говорити про повноцінний суверенітет.
Водночас не можна вважати альтернативою побудову інформаційного концтабору в стилі КНДР, Росії, Китаю чи Ірану, які, залякуючи своїх громадян західними торговцями реклами, перетворили їх на рабів XXI століття. Але й не варто спекулювати терміном “вільний світ” там, де межі свободи визначають призначені ексцентричними мільярдерами топменеджери кількох бізнес-структур.
Нам дуже пощастило, що люди, які знають про нас надзвичайно багато й можуть коригувати наш політичний вибір, вподобання і навіть світогляд, використовують наші дані лише для продажу реклами. Китайцям із їхньою системою стеження за людьми, яка вже перевершила орвеллівського Великого Брата, пощастило набагато менше. Але ми не маємо жодних гарантій, що завтра власники наших даних не захочуть використати їх не лише для того, щоб продати нам праску. І мільйони наших співвітчизників радісно на це погодяться в обмін на безплатну підписку на YouTube без реклами.
