By 
У колективну свідомість ще з радянських часів було вмонтовано словосполучення-шаблон “світле майбутнє”. Кожний відчуває майбутнє інакше, але на громадському (публічному, мітинговому, колгоспному) рівні воно світле завжди. І це не просто колективний оптимізм, це одна з умов стабільності суспільства. Бо якщо майбутнє не світле, то втрачається дещо суттєве з набору фундаментальних мотивацій. І, відповідно, у громаді зростає не лише кількість суїцидів і важких запоїв, але й те, що називають “базовим (фоновим) протестним потенціалом”. А це вже велика політика. І втрачені гроші. Отже, майбутнє мусить бути світлим. Крапка.
Але завжди знайдеться той, хто підло підкрадеться до колгоспної бочки з медом і кине туди шматочок лайна. Колись це робили виключно позасистемні інтелектуали та інші єретики. Їх виловлювали, страчували або ж дуже жорстко “кенселили” за неполіткоректними середньовічними звичаями.
Проте все зіпсував інтернет. Саме він перетворив небезпечні забави обраних мислителів на порівняно безпечну плебейську гру для сотень мільйонів. З’явилися блогери-конспірологи (аж ніяк неінтелектуали, а часто-густо зовсім навпаки) і заробили на цих сумнівах славу та статки. Культура Великого настрою впевнено витісняє стару культуру Великого повідомлення. Хто голосніше крикне, того й послухають. Емоції стали важливішими за знання. Дедалі більше людей вважають Землю пласкою, впевнені в тому, що рептилоїди керують урядами, відмовляються вірити в те, що їм не подобається або ж туго заходить у їхні неосвічені голови.
Сім років тому Оксфордський словник англійської мови визнав словом року “постправду” (post-truth). Цей термін використовується для позначення одного з найбільш контроверсійних і спірних феноменів сучасності — інформації, перед якою експертна складова суспільства “капітулює”; для позначення фактів і спекуляцій, щодо яких громада принципово не здатна домовитися, встановити оцінювальний консенсус — правда це чи брехня, позитив чи негатив, наявне чи можливе.
Для культури Великого настроюправда і брехня набувають однакової цінності, якщо їх обстоюють мільйони мешканців соціальних мереж. Популярну брехню, яка тепер і не брехня зовсім, а постправда, стає небезпечно заперечувати, ставити під сумнів, висміювати та ігнорувати.
Раніше ми знали, що істиною (ідеальною повнотою правдивості) люди не володіють тут і зараз. Як не володіють будь-чим ідеальним. Також ми знали, що тут і зараз ми можемо заволодіти такою собі “правдою”, тобто блідою тінню істини. Її крихітним, але цінним фрагментом. І хоча відомо, що правда в кожного своя, на перетині цих особистих правд нам було звично шукати відповіді на складні запитання. Трішки збоку, як відомо, розташувалася наука, що пропонує доповнювати перетин особистих правд її “об’єктивними висновками”, що їх науковці отримують шляхом експериментальної перевірки різноманітних гіпотез.
Темне майбутнє, що вже тепер вимальовується на цифрових обріях цивілізації, не буде перебувати в пошуках істини, а правду змішає з брехнею в коктейль постправди. У темному майбутньому сфера пізнання та архівування знань повністю відійде до машинного світу. Люди натомість сконцентруються на своїх емоціях і настроях. На тих речах, де вони зберігатимуть залишки свого людського суверенітету, своєї незалежності від ШІ. Уже тепер носії розвинутого емоційного інтелекту стають актуальнішими за носіїв інтелекту аналітичного типу. У майбутньому саме вони будуть формувати глобальний порядок денний.
Точними індикаторами майбутніх суспільних змін зазвичай є політика й мистецтво. У політиці ми бачимо глобальний тріумф популістів. Їхнім “операційно-смисловим тараном” — згадаймо Трампа й Ко — є конспірологи, що формують “простір постправди”, де в емоційно-настроєвому коктейлі перемішане все на світі: від пласкої Землі й соціальної несправедливості до всесвітнього заколоту педофілів.
У мистецтві все перетворюється на перформанс і презентацію, на пряму — і бажано не надто складну — публічну маніфестацію. Мистецтво тепер уникає концептуалізму та інтелектуальності, віддаючи перевагу все тому ж популізму, кітчу під масками соціальності, емоційної співучасті та прямої присутності. Сучасне мистецтво не претендує на володіння людськими умами, відверто байдуже до цехових ієрархій, уникає теорій та аналітичної саморефлексії. Йому достатньо володіти настроями, емоційно вражати, кричати на повний голос і диктувати стиль.
Сучасна політика й мистецтво маютьспільне гасло: “Кількість лайків вирішує все”. Мистецтво та політика темного майбутнього підуть далі шляхом спрощення, постправди та емоційної фронтальності.
Тут мене можуть запитати: “Але ж за цим кітчевим фасадом має десь ховатися таємний штаб, такий собі осередок вищої мудрості, що буде керувати всім цим істеричним, знервованим, вічно танцюючим ізаплаканим темним майбутнім?”
На це запитання немає однозначної відповіді. З одного боку, роль таємного штабу може взяти на себе глобальна мережа штучних розумів. З іншого — спеціалісти із ШІ скептично налаштовані щодо спроможності та, головне, системного бажання ШІ брати на себе функції глобального наглядача або глобального деміурга. Найімовірніше, світ ШІ й людський світ Великого настроюбудуть існувати паралельно й перетинатися за необхідності. Люди ходитимуть до машин по знання, а машини до людей не ходитимуть, бо люди їм будуть не надто цікаві.
Безперечно, що люди темного майбутнього шукатимуть таємний штаб, щоб його знищити. Конспірологічне мислення (і схожий інтелектуальний кітч) у темному майбутньому домінуватиме. Політики-популісти боротимуться з фантастичними таємними штабами й навіть самі створюватимуть ці штаби, щоб їх нищити та мати вигляд героїв перед своїм електоратом.
Суспільство постправди буде менш вільним і менш захищеним, аніж сучасні демократичні соціуми. Заражені конспірологічним мисленням широкі народні маси перебуватимуть під впливом потужних колективних фобій і різноманітних ІПСО. Громади темного майбутнього будуть розділеними та кастово ізольованими. Велика кількість людей, які завдяки машинам і ШІ втратять роботу, житимуть у своїх віртуальних світах та отримуватимуть мінімальну соціальну підтримку. Ця численна частина населення (нижчі касти) буде легко маніпульованою та найбільш вразливою для керованих колективних психозів. Головним соціальним завданням нижчих каст буде таке собі “виробництво лайків”.
З тих, хто працюватиме у сфері обслуговування, поступово формуватимуться середні касти. Вони із часом займуть ті соціальні ніші, які тепер займають інженери, юристи, освітяни, науковці, наймані менеджери та працівники ІТ-сфери. Спадкові аристократи, фінансисти, командири силових структур і великі бізнесмени й у майбутньому становитимуть вищі касти, як і тепер. Вони житимуть більш ізольовано, аніж середні й нижчі касти, у велетенських захищених житлових комплексах (типу аравійського Неома) та матимуть окрему мережу обслуговування (якщо не цілий окремий світ, у якому все буде якіснішим і дорожчим).
Темне майбутнє, зрозуміло, матиме свої біди й свої радості. Його мешканці не заздритимуть тим, хто жив у попередні епохи, і будуть боротися проти божевільних диктаторів та любителів цифрових концтаборів так само, як ми тепер боремося зі східною темрявою. Серед них будуть і генії, і пророки, і просто добрі люди.
Але, попри це, їхнє майбутнє не буде світлим.
