By Нещодавно один з найпомітніших українських інтелектуалів і шанованих інтелектуалами філософів Сергій Дацюк опублікував резонансний текст “Київський консенсус”. Стаття, без сумніву, належить до цікавих, але от чи до важливих – не впевнений. Різниця в тому, що цікаві статті ставлять правильні питання, підіймають злободенні теми, а важливі підводять читача до висновків, як вирішити проблему. Цього в Дацюка немає.
Насправді у статті “Київський консенсус” йдеться про три внутрішньоукраїнські консенсуси – київський, галицький і донецький, але в нерівномірних пропорціях. Автор пише: “Донбаський консенсуспризвів до політико-територіальної сепарації та окупації Криму і Донбасу Росією з 2014 року”. Отже, там немає з ким і про що розмовляти, тобто – мінус один. Про галицький дозволю собі дати ширшу цитату, бо і місця йому в тексті відведено більше, і з його оцінкою важко не погодитись. Отже: “Галицький консенсус– суперечлива та архаїчна картина світу, слабкі трайбалістські та ресинтементальні мотивації, які не можуть протистояти будь-яким іншим глобальним чи навіть трансцендентним мотиваціям, облудна криптосемантика і нікчемні смисли, які не захоплюють молодь, відсутність уявлень про складну перспективу складного світу. Саме ці обставини не дозволили їм вже і не дозволять надалі отримати лідерство у всій Україні. Вони існуватимуть надалі як маргінали і гетто ресентименту, і це лише їх вина”. Тобто київський як подвійний (столичний і всеукраїнсько правильний) ділимо на галицький як подвійний (регіональний і неправильний) – отримуємо одиницю, або один єдино правильний.
Що ж, арифметично все гаразд. І не тільки арифметично, бо характеристика стану суспільства в Україні, яку подає у своїй статті (як і в інших матеріалах) Сергій Дацюк, є доволі точною, влучною і розумною. Проблема тільки в теоретичності і філософськості оцінок, прогнозів і закликів шанованого філософа. Його формулювання сенсів, на яких базується київський консенсус, авторові цих рядків є дуже симпатичними. Однак, розібравшись якось за допомогою словників і прискіпливого перечитування у змісті цих “посилів”, я намагаюся знайти місце їхнього застосування у практичному житті – суспільному чи політичному. І не знаходжу. На жаль.
Бо коли думаю з радістю про існування групи інтелектуалів, котрі стоять за ідеями Суспільного договору чи київського консенсусу, то з сумом все ж мушу констатувати їхню маргінальність. Хто про них знає? Хто може скористатися їхніми теоретичними напрацюваннями? Хто готовий жертвувати грішми, безпекою чи й життям заради втілення їхніх світлих ідей? Еліти? Це ж олігархат, продажні ЗМІ, корумповані чиновники всіх рівнів! Народ? Він же зомбований, недовчений, нетверезий, а ще й не читає нічого зовсім, не кажучи вже про розумні статті Дацюка. Тож з ким досягати консенсусу?
До того ж, якщо донецький консенсус “ворожий”, а галицький “рагульський”, отже, єдино правильним знову ж буде київський. Що ж, я особисто, попри ще стару радянську оскомину до “єдиноправильності”, теоретично навіть був би не проти. Але ж клята професійна звичка змушує все проектувати на реальний, людський вимір. Адже за консенсусами – донецьким і галицьким – стоять мільйони людей, до того ж зосереджених у компактних місцях проживання. Якщо “рулити” ситуацією буде “правильний” київський консенсус, то що ж буде з цими мільйонами неправильно мислячих? Депортації? Гетто? Соціальне упослідження?
Навряд чи щось із цього вдасться. Тому, гадаю, доведеться ще допрацювати концепцію консенсусу в бік загальноукраїнського, нехай навіть на основі київського. Але тут не обійдеться без думки представників тих двох інших. Публічний інтелектуал Сергій Дацюк озвучив безцінну ініціативу пошуку національного консенсусу, якого в нашій державі не було ще ніколи від початку її незалежності. Однак філософ Дацюк на власний розсуд сформулював зміст всіх трьох версій консенсусів. А справжній, нетеоретичний пошук консенсусу, як відомо, потребує партнерів, тому тут не обійтися без прихильників цієї ідеї з Галичини (не конче тієї рагульської) і з Донбасу (не конче того сталінсько-путінського).
Єдине, чого не можна заперечити – якщо такого консенсусу не буде знайдено, то наша країна має всі шанси розлетітися на шматки. І то не в такій вже й далекій перспективі.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
