By 
Перегляд фільмів залишається однією з найпопулярніших форм дозвілля на новорічні й різдвяні свята. Українці навіть почали частіше відвідувати кінотеатри, чому, схоже, посприяла й “ковідна тисяча” від уряду. Проте здебільшого люди таки віддають перевагу фільмам у мережі, багато хто, напевно, хоче на свята подивитися улюблену картину, сюжет якої пов’язаний із Новим роком і Різдвом.
Вітчизняних фільмів на цю тему, знятих за часів незалежності, поки що небагато. Пригадається хіба популярна стрічка “Пекельна Хоругва, або Козацьке Різдво” (2019) режисера Михайла Кострова. Натомість на Заході вже давно сформовані потужні списки різдвяних картин для перегляду всією родиною на свята. Варто лише набрати в пошуковику щось на кшталт “best classic Christmas movies” (“найкращі класичні різдвяні фільми”) – й отримаємо чимало різноманітних варіантів із переліком десятків і навіть сотень фільмів.
Більшість із них – це продукція Голлівуду. Багато визнаних американських режисерів зверталися до різдвяної тематики, віддаючи належне традиції, тож маємо широкий вибір картин, які давно стали класикою – від старих, ще чорно-білих, оригінальних версій до колоризованих. Також регулярно виробляються нові фільми, які згодом посідають чільні місця в списках стрічок, які медіа пропонують глядачам на різдвяні свята.
Свого часу радянська кіноіндустрія теж не могла пройти повз святкову тематику, щоправда, з одним важливим нюансом: згідно з атеїстичною пропагандою, Різдво воліли згадувати якнайменше, акцент був виключно на святкуванні Нового року. Тому класичні американські стрічки в радянський кінопрокат переважно не потрапляли і не були відомі глядачам аж до перебудови.
Радянських фільмів на новорічну тему було небагато, тож усіх їх регулярно показували в кінотеатрах, а потім щороку по телебаченню – напередодні свят і в дні зимових канікул для школярів. Безумовним чемпіоном новорічної тематики варто вважати режисера Ельдара Рязанова. На свята неодмінно демонструвалися його стрічки “Карнавальна ніч” (1956), “Гусарська балада” (1962), “Зигзаг удачі” (1968). У січні 1975 року вийшов його двосерійний телевізійний фільм “Іронія долі, або З легкою парою”, який став справжнім радянським хітом. Репліки його героїв цитувалися, а стрічка ще й нині демонструють різні телеканали пострадянського простору. Як тоді жартував один з естрадних гумористів: “Якщо по телевізору йде «Іронія долі», отже, Новий рік таки настав”.
Популярними також були фільми-казки “Попелюшка” (1947) Надії Кошеверової та Михайла Шапіро, “12 місяців” Анатолія Граніка, “Морозко” режисера-казкаря Олександра Роу, а також стрічка “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, що вийшла на екрани якраз шістдесят років тому, у січні 1962-го. Фільм мав називатися так само, як і твір Миколи Гоголя, за яким його зняли, – “Ніч на Різдво”, але “на горі” вирішили зайвий раз не нагадувати про релігійне свято, тож назву стрічки змінили. Усі новорічні фільми вироблені переважно російськими кіностудіями, але у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” знялися українські актори. Оксану зіграла Людмила Мизнікова, випускниця акторської студії при Київському театрі ім. Івана Франка. У незабутньому образі Пацюка, який силою погляду змушував вареники стрибати в миску зі сметаною, а потім і до рота, постав Микола Яковченко. Ще у фільмі знявся відомий актор Дмитро Капка.
З новорічних стрічок українських студій згадується популярний телевізійний двосерійний фільм “Чародії” (1982) за сценарієм братів Стругацьких. Режисер Костянтин Бромберг зняв його з російськими акторами на Одеській кіностудії.
Неодмінно асоціювалася з новорічними святами і стрічка “Три горішки для Попелюшки” спільного виробництва кіностудій “Баррандов” (Чехословаччина) та ДЕФА (Німецька Демократична Республіка). Режисер Владіслав Ворлічек зняв її за мотивами казки братів Грімм в адаптації чеської письменниці Божени Немцової.
Роль Попелюшки зіграла 19-річна Лібуше Шафранкова, яка не лише була гарною й талановитою актрисою, а ще і вміла добре їздити верхи. Натурні знімання проводилися в Богемському лісі, а ще в замках Швігов і Моріцбург. Прем’єра картини відбулася в Празі 1 листопада 1973 року. Фільм став популярним не тільки в Чехословаччині і НДР, а й у багатьох інших країнах, зокрема у Великій Британії, Австрії, ФРН, Іспанії, Швеції, Японії й Норвегії, заслужено здобув статус культової різдвяної картини на рівні з визнаними американськими стрічками.
Фільм полюбила й радянська публіка. Мабуть, спрацював той чинник, що глядачі не бачили закордонних різдвяних картин, а в цій стрічці були всі складники успіху: дивовижні пейзажі зі справжніми європейськими замками, середньовічні костюми, вродливі актори, святкова казкова атмосфера та вічна історія кохання, майстерно втілена на екрані. Чарівною була й музика чеського композитора Карела Свободи та пісня “Де твоє гніздо, пташко?”. Її виконав “чеський соловейко” Карел Готт, якого добре знала й любила радянська публіка. Фільм “Три горішки для Попелюшки” популярний і нині. Батьки, які вподобали стрічку в дитинстві, показують її своїм дітям.
У замку Моріцбург, де за сюжетом відбувався бал, з якого втекла Попелюшка, на сходах встановили невелику скульптуру – її туфельку. Щороку там відбувається виставка, присвячена фільму, під час якої демонструють костюми й реквізит, розповідають історію створення картини.
На жаль, актриса Лібуше Шафранкова пішла з життя минулого року. Проте ми знаємо, що позитивні персонажі казок не вмирають. Якраз до цьогорічних свят у кінотеатрах вийшла нова версія “Трьох горішків для Попелюшки”, створена в співпраці Норвегії та Литви. Стрічку зняла режисерка й актриса Сесіль Мослі. Роль Попелюшки зіграла норвезька співачка зі сценічним псевдонімом Астрід С (Астрід Смепласс), це її дебют у повнометражному фільмі.
Улюблений і давно знаний сюжет не зазнав у новій версії суттєвих змін, проте деякі відмінності таки є: на екрані демонструються зовсім інші, але не менш дивовижні пейзажі – засніжені скандинавські простори. Кінематографісти також цілком використали можливості сучасних технологій для створення спецефектів.
Щоправда, картина вже встигла спричинити деякі нарікання від українських глядачів, переважно від батьків, адже в ній відчувається вплив сучасних трендів політкоректності. Проте насправді діти не побачать на екрані нічого страшного, що могло б небажано на них вплинути. До того ж сучасна малеча іноді знає набагато більше, ніж дорослі, тож нема чого хапатися за серце.
Нові “Три горішки для Попелюшки” нічим не поступаються знаменитому попереднику. Чи стане ця стрічка такою ж популярною, як фільм 1973-го – покаже час. У всякому разі це така ж щира, добра й чарівна казка, майстерно знята й зіграна, з красивими і якісними костюмами та декораціями, а найголовніше – це вічна історія, у якій відповідно до різдвяних традицій стається диво, добро обов’язково перемагає зло, а справжня любов не знає різниці в суспільних станах чи розмірах статків, тому і здатна здолати всі труднощі та перешкоди.
