Фільму Френка Капри “Це дивовижне життя” – 75

Фільму Френка Капри “Це дивовижне життя” – 75
Наприкінці грудня 1946 року, якраз напередодні Різдва, у кінотеатрах США вийшла стрічка Френка Капри “Це дивовижне життя”. Фільм знятий за оповіданням Філіпа Ван Дорена Стерна “Найкращий подарунок”. На написання твору автора надихнула повість класика англійської літератури Чарльза Дікенса “Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами”.

Головний герой стрічки Джордж Бейлі (якого грає актор Джеймс Стюарт) із самого дитинства хотів поїхати з рідного провінційного містечка Бедфорд Фолз, мріяв побачити інші країни, здобути освіту, стати архітектором. Його тато й дядько мали невеликий бізнес – фірму з надання кредитів для будівництва житла. Вона була не надто прибутковою, але Джорджевого батька шанували. Саме завдяки його фірмі незаможні мешканці діставали власне житло, що було особливо важливим у роки Великої депресії. Проте головному герою довелося відмовитися від своїх планів і залишитися назавжди в Бедфорд Фолз. Батько передчасно помер, тож Джордж був змушений очолити бізнес, бо фірмі загрожувало закриття. Зароблені кошти він віддав своєму молодшому брату, щоб той здобув освіту. До того ж Джордж закохався в дівчину Мері (Донна Рід), вони побралися й у них народилися діти.

Й ось напередодні Різдва, уже після закінчення Другої світової війни, коли, здавалося б, усе мало налагодитися, сталося неочікуване. Фірмі загрожує банкрутство, а Джорджеві – ув’язнення. Герой у безвиході, хоче навіть накласти на себе руки.

Проте Джордж – добра людина, упродовж життя він допоміг багатьом у Бедфорд Фолз. Тож до нього з неба скеровують Кларенса (Генрі Траверс), ангела другого ступеня, який ще не має крил. Він мусить докласти максимум зусиль, щоб урятувати Джорджа, адже за це Кларенс нарешті отримає крила.

На момент виходу фільму режисер Френк Капра вже мав славу й популярність. Він народився на Сицилії у 1897-му, згодом родина емігрувала до США. Кар’єру Капра розпочав ще в 1920-ті, у добу німого кіно, а вже за десятиліття став одним із шанованих режисерів. Його стрічки, зокрема “Це сталося якось вночі” (1934), “Містер Дідс переїжджає до міста” (1936), “Із собою не забрати” (1938), “Містер Сміт вирушає до Вашингтона” (1939), вибороли не один “Оскар”.

Отже, нова картина Капри “Це дивовижне життя” мала всі шанси стати ще одним успіхом режисера. Здавалося, усе свідчило про це: добра й казкова різдвяна історія з гумором і щасливим фіналом, але водночас із соціальними мотивами, відчутними симпатіями до пересічних американців і розумінням їхніх проблем. Стрічка мала чудовий акторський ансамбль, її відмінно зняли оператори Джозеф Волкер і Джозеф Бірок. Музику для фільму, як і для кількох попередніх успішних проєктів Капри, написав американський композитор, уродженець українського міста Кременчук Дмитро Тьомкін.

На жаль, не склалося – картина не принесла очікуваних зборів у прокаті, навіть виявилася збитковою для компанії-виробника. Відгуки преси теж були суперечливі: критики почасти хвалили, але лунали й докори, мовляв, негативний образ банкіра містера Поттера (Лайонел Беррімор) аж надто узагальнює заможних людей, а тому хибно їх змальовує. Щоправда, наступного року стрічка дістала п’ять номінацій на “Оскар”, Національна рада кінокритиків США назвала “Це дивовижне життя” одним із десяти найкращих фільмів року, а Френк Капра здобув “Золотий глобус” за режисуру.

Усе-таки неуспіх картини позначився на подальшій кар’єрі режисера. Капра зняв ще кілька стрічок – ігрових, документальних і телевізійних, але якогось великого успіху вони не мали.

Минуло тридцять років – і сталося диво. “Це дивовижне життя” оцінили належним чином і з кінця 1970-х почали регулярно демонструвати на телебаченні, особливо на свята. У 1990 році стрічка увійшла до Національного реєстру фільмів Бібліотеки Конгресу США, які вважаються культурним, історичним і естетичним надбанням. У 2008 році картина посіла третє місце серед найкращих фільмів жанру фентезі за версією Американського інституту кіно. Нині стрічка знана як різдвяна класика та фільм для перегляду всією родиною.

Якось Френк Капра сказав: “Мої фільми мають дати змогу кожному чоловікові, жінці й дитині усвідомити, що Бог їх любить і що я їх теж люблю, що мир і порятунок стануть реальністю лише тоді, коли вони всі навчаться любити одне одного”. Ці слова цілком стосуються стрічки “Це дивовижне життя”.

Цікаво, що задля того, аби врятувати Джорджа Бейлі, ангел Кларенс створив, як говорять зараз, версію альтернативної історії, продемонструвавши Джорджу, що могло б статися з його рідними та близькими, з мешканцями містечка, якби його взагалі не було. Кларенс показав, якими важливими були для всіх цих людей великодушні вчинки Джорджа. Це дало змогу герою по-іншому поглянути на своє життя.

Є така англійська приказка “Count your blessings”, що приблизно означає “будь вдячним за те, що маєш”, і спробуй згадати, що хорошого ти встиг зробити в житті. Тож у важкі часи, коли охоплює зневіра й розпач, варто спробувати знайти сили й оцінити належним чином свої здобутки, а головне – добрі вчинки. А ще не треба забувати, що ми, попри всі негаразди, маємо найцінніший дар, найкращий подарунок – життя.

Так, стрічка Френка Капри – це лише кіно, а до того ж фентезі, казка. Кіно не завжди схоже на реальне життя, але ця екранна історія нагадує нам про вельми прості, але надзвичайно важливі речі: не варто себе знецінювати, бо це один із найтяжчих гріхів. А ще маємо пам’ятати, що у найважчі моменти життя на допомогу завжди прийдуть рідні та друзі.

Часом дива таки стаються, а мрії збуваються. Цілком можливо, хтось із близьких і є вашим ангелом-охоронцем, хоча поки що без крил, як Кларенс у фільмі Капри. Приймаючи поміч, ми допомагаємо ще одному ангелу їх здобути. Як говорить у фіналі картини Джордж Бейлі: “Коли ми чуємо дзвін – це означає, що якийсь ангел отримав крила”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.