Війна і попса

Ще в довоєнні роки щораз більше українців відмовлялися від вітчизняного телебачення, а за подіями слідкували вибірково і принагідно. Причини відомі і зовсім не виключні для українського медіапростору: самозакохана безграмотність журналістів і редакторів, засилля елементів шоу в новинних чи публіцистичних програмах, загальна деінтелектуалізація медіа-контенту. Повномасштабне вторгнення російського агресора змусило багатьох з нас змінити такий підхід. Натомість, мас-медіа в своїй суті не змінилися. Принаймні не на краще. 

Зрозуміло, що підчас війни інформаційне поле відіграє суттєву роль: пропаганда і контрпропаганда, поширення паніки серед населення або запобігання їй, зміцнення чи послаблення моральної стійкості воїнів тощо. З метою встановлення хоч якогось контролю над цією сферою у нас відрізали доступ до російських інформаційних джерел, а свої джерела звели до формату «єдиних новин», сказати б – єдино-правильних. В цій ситуації мислячим людям залишається лише слідкувати за інформаційними потоками, уникаючи по змозі ура-патріотичних коментарів та необґрунтовано переможних прогнозів від різних сумнівного походження експертів. Найкраще для цього надаються стрічки інформаційних агенцій чи новинні сайти – тут можна обмежитись переглядом самих заголовків або ж відкриванням виключно тих матеріалів, які нас цікавлять, прогортуючи все інше.  

Але навіть при такому методі око ріжуть новини зі сфери шоу-бізнесу, зневажливо звані у нас «попсою». Коли серед інформацій про драматичні події на фронті, диверсії в тилу агресора чи ворожі удари по наших мирних містах, наштовхуєшся на повідомлення – що відома блогерка (імʼя якої вперше чуєш) «приголомшила сумою, яку витрачає в США на місяць на життя»; або що Скрипка заявив, що «фемінізм – це жіночий егоїзм», а ображена «співачка зарахувала себе до тих «інстасамок», про яких говорив артист»;  або що Тіна Кароль прямо зі сцени сказала росіянам «та нехай йдуть вони в сраку»; або що     «відомий кулінар та телеведучий Ектор Хіменес-Браво вперше розповів, навіщо він поголив голову»; або що «пекельні танці Лободи висміяли в одному з Telegram-каналів»; і т.д., і т.п. – то хочеться запитати редакторів: ви це серйозно? Кому зараз потрібна вся ця лабуда, разом з тінами і хіменесами?

Виявляється, що потрібна, хоч і не нам з вами. Щоб у цьому переконатись, достатньо заглянути в популярні серед «пересічних українців» соціальні мережі, де такі повідомлення жваво обговорюються, викликаючи часто хвилю критики  й обурень, або ж сплески симпатії й підтримки. 

Якщо взяти до уваги, що серед «пересічних українців», любителів «попси», значна частина – це тилові «ждуни – коли ж закінчиться війна», то більш-менш стає зрозумілою присутність попсової інформації на загально новинних сайтах поруч із поважними й важливими повідомленнями. 

Справа в тому, що ці «ждуни» є першими жертвами різних ІПСО, типу «зрада» чи «перемога». Вони не читають іноземної преси, не розуміють аналітичних матеріалів, не довіряють владі загалом, а провладним мас-медіа зокрема. Відповідно цілими днями «зависають» на різних «тік-токах», де переважно російськомовні «експерти», спекулюючи на їхніх страхах, примітивності і упередженості, або ж розповідають «страшну правду» про мобілізацію, або ж повідомляють жахливі секретні плани «таємного світового уряду» по винищенню простого народу, або ж діляться песимістичними прогнозами про невеселе післявоєнне майбутнє простого українця. В результаті під кінець дня вони зазвичай втомлені від самої думки – «як страшно жити» і «ми всі помремо».

Як же їх хоч трохи відволікти від цього? Звичайно – дати їхнім однозвивинним мозкам певний різновид заспокійливої поживи з циклу «багаті теж плачуть», «блєстящіє за нас», «успішних опустили», «от жалко пацана» etc. Коли вони перейматимуться «лютим крінжем» Лободи чи боязню полисіти якогось теле-кулінара, то принаймні менше тоді дивляться й слухають «страшилки» від творців російських ІПСО. Таким чином доходимо до простого висновку на війні навіть «попса» має своє призначення. Ні, від цього ми «попсу» не полюбимо, але менше будемо дратуватися, зустрічаючи такі «сенсації» в перемішку з воєнними новинами.