By 
Українці в тилових регіонах, які регулярно слідкують за новинами з фронту в засобах масової інформації чи в соціальних мережах, щодня потрапляють під зливу різних цифр і чисел. Здавалося б, для чого вони нам? У них легко заплутатись, без ширшого контексту вони ні про що особливо не свідчать тощо. А все ж вони манять, когось хвилюють, а когось заспокоюють. На цифри й числа у воєнному інформаційному потоці є попит. А отже, зрозуміло, знайдеться й пропозиція. Хай якою ірраціональною є така гра в номерки.
Я і сам під тиском обставин стаю іноді жертвою такої “нумерології”. Навіть якщо лаюся про себе і критикую, усе ж даю себе затягнути до цієї гри. Коли читаю новину про кількість збитих українськими захисниками ракет чи БПЛА, відразу ж виникає запитання: а скільки не збили? Потім доводиться тривожно вишуковувати на різних сайтах, у якому регіоні скільки було “прильотів”. Коли офіційні джерела повідомляють, скільки за добу було знищено військової техніки в тилу ворога чи на лінії зіткнення, на мене нападає меланхолійне знеохочення: ну як же це можна так точно визначити? Адже росіяни теж вдаються до тих самих трюків, що й наші військові: і макети з підручного матеріалу роблять, і фабричні “обманки” виставляють, і вже знищену техніку маскують під нову. А коли журналісти безкритично повторюють за своїми джерелами, що в такому-то бою наші вбили 57 росіян і поранили 78, я починаю відверто дратуватися: де докази? Це ж насправді неможливо підрахувати, тому такі жертви логічно приблизно заокруглювати. Ну вживайте такі терміни, як “пів сотні”, “кілька десятків”, “дві роти”, — так чесніше ж.
Для чого ж ці фікції? Фахівці знають для чого. Пишуть, що на війнах фіктивні рапорти для вищого командування із перебільшеними показниками “успіхів” є поширеною практикою. Причиною цього може бути спроба виправдання власних великих втрат або ж заспокоєння високих амбіцій деяких офіцерів. Не кажучи вже про природну схильність людей до переоцінювання своїх заслуг. Не останню роль у продукуванні таких фікцій відіграє загострений емоційний стан їхніх авторів, який не дає змоги обʼєктивно оцінити ситуацію на полі бою. Але існують також тверезі та раціональні причини для таких звітів про бойові успіхи, що їх подають до відкритих джерел. Наприклад, спроба ввести противника в оману щодо наших втрат у живій силі чи техніці. І якщо водночас в оману вводяться власні небайдужі громадяни, то їх можна радше списати на супутні жертви інформаційної війни.Зрештою, якщо така воєнна арифметика мобілізує наш тил чи не дає йому “скиснути” і впасти в панічний настрій, то це теж важливо. Адже під час війни не менш потрібною від інформації є віра — у героїзм, у патріотизм, у професійність, врешті-решт, у перемогу. Арифметика, як відомо, є першоюсходинкою математики. Водночас математика і віра — антиподи. У математиці істина базується на числах, логіці, раціоналізмі, формулах, алгоритмах. Істинна віра — це субʼєктивне переконання, яке не потребує доказів. Для неї достатньо “чудотворних” образів, заспокійливих емоцій, абстрактних понять тощо. Виявляється, що під час воєнного лихоліття й арифметика може стати міцною підвалиною віри. Що ж, якщо всі ті цифри й числа допоможуть зміцнити віру наших співгромадян у перемогу, то залишається тільки сказати (перефразовуючи одного дотепника): дякуймо Богові за арифметику.
