By 
Продавчиня городини на базарі сягає по калькулятор, коли треба відняти 76 від 100. Приятель відмовляється їхати в Карпати на вихідні, бо там відсутній інтернет, хоч на ці дні в нього немає жодної критичної потреби в доступі до мережі. На запитання знайомого з Європи “Що там у вас?” я відповідаю: “Не знаю, усі чекають на контрнаступ”. Що поєднує всі ці випадки? Наша залежність.
Ми звикли, що залежність викликають алкоголь чи наркотики, обжерливість чи ігроманія тощо. Але це лише частина проблеми — сказати б, очевидна і зрозуміла. Загалом же залежність — це непереборна, хвороблива прихильність людини до чого-небудь, набута гостра потреба здійснювати якісь дії або вживати певні речовини. Залежність поділяють на фізіологічну та психологічну.
Я тут — про психологічну, причини якої слід шукати в інтелектуальному лінивстві, поганій освіті, боязливій забобонності. Що менше людина схильна до незалежного думання, до саморозвитку, до пошуку істини, то більший ризик, що вона потрапить у залежність від результатів чужої волі, від обставин, створених рішеннями інших осіб. Політичні й релігійні системи, як і злочинні спільноти, охоче стимулюють психологічну залежність серед мас. Адже залежність придушує волю, тобто “здатність індивіда до свідомого управління своєю психікою і вчинками в процесі прийняття рішень для досягнення поставлених цілей”. Воля — характеристика індивідуальна, залежність — явище колективне. Пандемія, стихія чи війна — ідеальні обставини для поширення психологічної залежності мас. Страх, непевність, нервовість підштовхують слабовольних людей до колективного пошуку простих рішень, багатонадійних прогнозів, заспокійливих обіцянок. Зміцнює віру в те, що хтось компетентний і впливовий вирішить усе для нас і замість нас — переможе, покарає, відбудує. А “простій людині” треба тільки вірити й чекати. Сьогодні джерелом віри стали мас-медіа та інтернет-технології, які слугують поширенню і зміцненню психологічної залежності користувачів. Залежність від телевізора чи фейсбуку, твіттеру чи ютуб-каналів — це залежність від створюваних ними симулякрів великої перемоги або ж підступної зради.
Наочним прикладом може бути очікування тиловими масами великого весняного контрнаступу ЗСУ. Контрнаступальні воєнні операції — їхні терміни, ресурси, напрямки тощо — є військовою таємницею і не можуть бути темою щоденних повідомлень у ЗМІ. Хіба що ці повідомлення і коментарі є нереальними й некомпетентними. А саме такими слід вважати “новини” чи “експертні повідомлення” про контрнаступ від різноманітних військових аналітиків, народних депутатів, натовських генералів, європейських парламентарів, воєнних кореспондентів і безіменних солдатів чи офіцерів із передової. Кожнісінької днини телеканали, інтернет-портали, соціальні мережі “згодовують” такі новини своїм небайдужим користувачам. Для чого все це робиться? Власне, для того, щоб “підгодовувати” їхню психологічну залежність. Адже фактично всім нам, людям далеким від передової зокрема і від воєнних подій загалом, не повинно бути й немає ніякого діла до контрнаступу. Це справа військових. Буде цей наступ весняний чи літній, один чи кілька, успішний більше чи менше — за все це нестиме відповідальність військове командування та керівництво держави. Нас просто поставлять перед фактом. То до чого нам усі ці “контрнаступальні” переживання і дискусії? Вони лише відвертають нас від потреби думати, чи правильно ми живемо нині, і готуватися до того, як житимемо завтра. А результатом такого думання і приготування мали б стати конкретні вольові рішення, індивідуальні, а не колективні. Й от у цьому, здається, суть проблеми.
Реалізація власної волі передбачає відповідальність за рішення. Залежність — це спроба уникнення відповідальності, зручне виправдовування на випадок життєвих поразок. Залежний — це “без вини винний”, бо “що я можу зробити, коли від мене нічого не залежить”. А от незалежний — він “сам собі винний”, бо поразка — це результат його вольових рішень. Зрештою, подібно й з успіхом. Успіх вольової людини є індивідуальним, людина незалежнасама визначає його критерії. Успіх осіб психологічно залежних може бути тільки колективним, його “маркери” визначатимуть знов-таки ті, від кого ці особи залежать.
Але вихід є. Це моральний і інтелектуальний піст, адже сенсом посту є утримання від залежностей. Спробуймо утриматися від “психозу контрнаступу” до того моменту, коли він нарешті відбудеться.
