By У ХІХ столітті на заході України поширилась ідея жіночої емансипації. “Галицька громадськість змушена була звернути увагу на питання, пов’язані із суспільним становищем жінки, оскільки через усілякі чужі впливи, переважно польські та німецькі, жіноцтво в інтелігентному товаристві займало особливе становище, принадне на перший погляд, тяжке і образливе по суті”[1].
Леся Українка вважала неможливість галичанок навчатися в університетах азіатством, тобто дикістю. Важке суспільне становище викликало незадоволення у жінок, тому деякі з них почали відкрито відстоювати позицію рівноправності, вести пропаганду серед сільського жіноцтва.
Жіночий рух охопив західноукраїнські землі, в Галичині ж його засновницею стала громадська діячка і письменниця Наталя Кобринська. Вона також сприяла появі альманаху “Перший вінок”(1886 р.) та ініціювала створення в Станіславі першої жіночої організації Галичини – “Товариства руських жінок”. Н. Кобринська хотіла започаткувати літературно-науковий жіночий часопис, однак через матеріальні проблеми та цензурні закони цю ідею не вдалося реалізувати. Тому діячка зосередилася на виданні літературних збірок, що були популярні серед галичанок.
Виникнення альманахів є першим етапом розвитку жіночої періодики в Галичині. Завдяки збіркам жінки змогли розповісти про себе й свою долю, боронити свої права і добиватися рівноправності. Над альманахом “Перший вінок” працювало дванадцять жінок. Авторки присилали до редакції свої доробки: Ганна Барвінок – повісті й оповідання, Леся Українка – поему “Русалка”.
Укладати твори Н. Кобринській допомагала Олена Пчілка. В. Дмитрук у “Нарисі з історії української журналістики ХІХ століття” згадує, що видавниці альманаху мали різні погляди на збірку: “Олена Пчілка належала до ліберального табору, а Наталя Кобринська ‒ до демократичного”[2].
Основною темою альманаху “Перший вінок” є жіноча доля. У статті “Руське жіноцтво в Галичині в наших часах” Н. Кобринська висловлює власне бачення жінки як особистості, у нарисах “Пані Шумінська” та “Людмила Панахида” описується життя жінок-сподвижниць, а оповідання Олени Пчілки “Товаришки” та Ганни Павлик – “Зарібниця” вражають гострими конфліктами.
На думку Наталі Кобринської, “історичну вартість жіночого альманаху складають не поодинокі його праці, але той факт, виявлений цілим його складом, що жіноцтво на цілім просторі широкої Руси-України почулося до свого існування народного, що інтелігентна жінка почулася одночасно русинкою і чоловіком, дбала про свої права національні і громадські. Це факт радісний з погляду суспільного і історичного. Підняти себе, свої народні, громадські права і обов’язки – не заслуга, а обов’язок людини”[3].
У 1893 році Н. Кобринська підготувала альманах “Наша доля” (другий випуск – 1895 р., третій – 1896 р.), згодом – збірку “Жіноча бібліотека”, де продовжила тематику жіночої долі. У вступній статті “Жіноча справа в Галичині” до першого видання “Нашої долі” Н. Кобринська описала феміністичний рух і його поступ на західноукраїнських землях. Друге і третє видання альманаху містили кілька статей про жіночий рух, твори та праці зарубіжних авторів.
Багато чоловіків цікавилися “жіночим питанням”, зокрема Михайло Павлик, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Осип Маковей тощо; але були й такі, що не могли позбутися страху перед фемінізмом.
Коли Н. Кобринська повідомила І. Франкові, що вирішила видати альманах власним коштом, публіцист написав дискусійну статтю “Альманах чи газета?”, де зауважив, що видання жіночої газети принесло б більше користі, ніж створення альманаху. Леся Українка також вважала, що журнал може забезпечити більшу систематичність і поетапність у “жіночому питанні”. На її думку, жіночий рух в Галичині був тісно пов’язаний із політичними рухами, а тому не міг розвиватися самостійно. Погляди Лесі Українки на висвітлення “жіночого питання” відрізнялися від думок Н. Кобринської. Поетеса вважала тему українки і її діяльності на полі національного відродження трохи незрозумілою, а проект “Жіночої бібліотеки”– сумнівним.
Отже, альманахи Н. Кобринської замінювали галичанкам періодичні видання. Збірки дозволили жінкам проявити себе не тільки на освітньо-культурній ниві, а й позмагатися з чоловіками у письменницькому хисті. До того ж альманахи вперше подали “жіноче питання” як важливу суспільну проблему.
[1]Передирій В.Галицька періодика для жінок: становлення, розвиток, проблематика (1853-1939 рр.) // Зб. Праць науково-дослідного центру періодики. – Вип.2. – Львів, 1995.– С.44-63.
[2]Тут і далі цитуємо за: Возняк М.Як дійшло до першого жіночого альманаху / М. Возняк. – Львів, 1908. – С. 38.
[3]Кобриньска Н. Відповідь на критику Жіночого альманаха в “Зорі”з р. 1887 / Наталія Кобринська. – Чернівці : Коштом і заходом Кирила Трильовського, 1888. – 16 с.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
