By Деякі жести є зрозумілими майже всюди: наприклад, вказування, щоб спрямувати чиюсь увагу. Нові дослідження демонструють, що й певні вокалізації можуть розпізнаватися людьми в усьому світі – навіть коли мовець не дуже добре імітує знані звуки. Результати досліджень, що їх опублікували в часописі Scientific Reports, можуть пояснити феномен розвитку сучасного вербального мовлення – пише Катеріна Корней у журналі Scientific American.
У 2015 році дослідники мови запропонували певній групі англомовних осіб створити звуки, що окреслюють різні базові поняття, як-от “сон”, “дитина”, “м’ясо” і “скеля”. Коли інші англомовні особи слухали ці звуки й намагалися зіставити їх із поняттями, то це здебільшого закінчувалось успіхом. “Ми все-таки хотіли показати, що ці вокалізації є універсальними, зрозумілими й в інших культурах”, – каже Маркус Перльман, співавтор дослідження та когнітивіст із Бірмінгемського університету.
Для цього Перльман і його колеги провели експерименти через інтернет і безпосередньо в семи країнах – від Марокко до Бразилії. Дослідження охопило понад 900 учасників, які знали загалом 28 мов. Вони мали слухати найбільш зрозумілі вокалізації з експериментів 2015 року та вибирати поняття, які до них найбільше пасували, з набору слів чи зображень. Найкраще повелося з тими вокалізаціями, що відповідали добре відомим звукам, як-от крапання води. Однак група з’ясувала, що й багато інших вигуків у всіх тестованих мовах також були упізнані на рівні набагато вищому від випадкового. “Попри те, що це не було звичайне звуконаслідування”, – каже Перльман.
Так сталося, імовірно, через те, що певні звукові схеми є універсальними, як вважає група. Наприклад, короткі звуки часто передають поняття “один”, а повторювані зазвичай сприймаються як “багато”. Подібно й низькі звуки означають щось велике, а високі – мале. Ці відкриття “іконічних” звуків можуть допомогти науковцям зрозуміти, як предки людини почали використовувати багату звукову комунікацію, говорить співавторка досліджень Александра Цьвєк, лінгвістка з Центру загальної лінгвістики імені Лейбніца в Берліні. Людський голос, як вона твердить, міг “досягнути достатньої умовності, щоб мова зрушилася з місця”.
З цим погоджується Маттіас Урбан, лінгвіст із Тюбінгенського університету Ебергарда Карла, який не брав участі в дослідженні. “Незрозуміло, як на початку виникали слова”, – каже він. Умовні вокалізації – це “потенційно одна зі стежок, що могла до цього привести”.
