By 
На хвилі патріотизму й об’єднання людей навколо підтримки ЗСУ та протистояння російській агресії виникла і хвиля комерційних спекуляцій на цій темі, що вже навіть отримала назву — “байрактарщина”. Цим словом називають паразитування на трагічних сторінках іще навіть не історії, а сьогодення, на тих подіях, які Україна переживає прямо зараз і які ще досі болять багатьом людям.
“Байрактарщина”в комерції
Це явище чимось схоже на шароварщину, адже його “адепти”, свідомо чи несвідомо, примітивізують і вульгаризують те, що вже певною мірою стало новітнім українським символом. І внаслідок цього можемо отримати затирання істинних смислів і знецінення справжніх трагедій та справжніх героїв цієї війни. А все це для того, щоб ситуативно заробити трохи грошей, використавши в назві чи рекламі своготовару якісь “трендові”, а насправді для багатьох дуже тригерні слова.
Як наслідок, маємо торгову марку “Героїчна Буча Комбуча зі смаком цитруса”, насіння редиски “Азовсталь”, кабачок “Привид Києва”, ковбасу “ЗСУ” й чимало інших прикладів використання подій війни в маркетингу. Як-от “Зроби лазерну епіляцію — допоможи ЗСУ”. І дарма, що підприємці обіцяють частину прибутку перерахувати на допомогу армії, адже робити це вони можуть і без того, щоб ліпити воєнну тематику до чого завгодно. Апогей блюзнірства — це, мабуть, продаж запальничок із зображенням загиблого героя, українського військовополоненого Олександра Мацієвського, якого росіяни розстріляли за слова “Слава Україні”.
Зупинити цю лавину недоречного комерційного креативу зібралися вже навіть на законодавчому рівні. У Верховній Раді зареєстрований законопроєкт № 9128, яким парламентарі пропонують обмежити використання патріотичної тематики під час реєстрації торговельних марок і в рекламі.
Якщо його ухвалять, то зареєстрованими як торговельні марки не зможуть бути позначення, які, зокрема, відтворюють повністю або частково назви воєнних подій, міст, які стали символами опору російській агресії, бойових дій та військових операцій, озброєння та військової техніки, підрозділів ЗСУ та інших військових формувань, офіційних привітань ЗСУ. Ці обмеження не поширюватимуться на рекламу фільмів, відео чи книг, які присвячені повномасштабній війні в Україні.
“«Героїчна Буча» може бути назвою книги чи фільму, але не словами на етикетці алкогольного напою, яке має єдину ціль — приносити прибуток виробнику”, — про це йшлося в заяві від понад 300 активістів, яка, власне, і стала підставою для розроблення такого законопроєкту.
“Байрактарщина” в масовій культурі
Проте будь-які прояви патріотизму і використання воєнної тематики огульно таврувати словом “байрактарщина” також не можна. Тоді це буде чимось схоже на спроби російської пропаганди всіх українських патріотів називати “вишиватниками”.
Очевидно, що перший мерч Укрпошти, а саме марки й футболки з відомим напрямком для російського корабля, “байрактарщиною” і спекуляцією не був, хоча й перекупників, які наживалися на перепродажах, теж, мабуть, не бракувало. Чого не скажеш, наприклад, про пиво “Герої не вмирають” чи горілку з різними ЗСУ-шними назвами.
Тобто є різниця між патріотичним креативом для підтримання бойового духу і віри в перемогу та використанням знакових, символічних образів для привернення уваги й продажу цілком банальних ужиткових речей чи ще гірше — алкогольних виробів.
“Байрактарщиною” зловживають і в нинішній українській попкультурі, але якщо етичність конкретних назв під час реєстрації торгових марок ще можна якось бюрократично врегулювати, то проконтролювати на рівні закону всі нюанси творчих процесів неможливо та, найпевніше, і не треба. В ідеалі оцінити це має аудиторія, покладаючись на свої музичні смаки й етичні норми.
Так, є різниця між “Червоною калиною”, яку Андрій Хливнюк виконав у перші дні повномасштабного вторгнення в опустілому Києві,і десятками пісень про “Байрактари”, “Джавеліни”, пса Патрона і Ваньку-встаньку, які з’явилися від відомих і невідомих виконавців згодом. Але чи завжди можна провести між ними чітку демаркаційну лінію? Наприклад, хтось скаже, що пісня “Фортеця Бахмут” гурту “Антитіла” возвеличує українських воїнів, а хтось — що музиканти “хайпують на гарячій темі” й що “має минути час, щоб мистецтво могло якісно відрефлексувати”. Але останнє твердження саме собою теж є шкідливою маніпуляцією в час, коли люди не можуть мовчати, коли їм необхідно виплеснути емоції. Масова культура сьогодні особливо потребує українського контенту, який відображає сучасні реалії.
І дійсно, зараз чимало артистів і митців наче проходять прискорений курс українізації, але чомусь застрягли десь на народництві ХІХ століття або ж намагаються поспіхом витиснути максимум із хвилі воєнного патріотизму. Але якщо справжні зашквари й перекоси викликають бурхливе обговорення і реакцію, то, можливо, це значить, що суспільство все-таки росте й шукає критерії здорового, не шароварного й не байрактарного патріотизму.
Загалом же критикувати завжди найлегше. І хтозна, можливо, іноді найкращий спосіб боротися з негативними явищами — це підтримати їхні антиподи, тобто більше просувати й рекомендувати хоча б у своєму оточенні ті українські мистецькі продукти, ті товари й торгові марки, які здаються справді якісними й створеними відповідально. А ковбаси “ЗСУ” не купувати ніколи.
