By Польський філософ і журналіст Роберт Красовскі в журналі Polityka недавно опублікував статтю під назвою «Бестія демосу». Автор відомий тим, що у 2012 році видав цілий том політичної історії третьої польської республіки, який назвав «По полудні: занепад еліт «Солідарності» після здобуття влади». Красовскі твердить, що до 1989 року поляки показали два обличчя – вони були суспільством і одночасно були демосом.
Як суспільство вони працювали, а як демос голосували, як спільнота – проявляли неабияку енергію та зарадність, а як демос – постійно вагалися та бунтували. Нагадаю, що слово демос у греків використовувалося на означення людей, народу. Демос плюс кратос (влада) нібито творило демократію, себто владу народу. Виглядає, що Красовскі для себе розділив народ і суспільство на дві не зовсім тотожні сутності.
Дійсно, демос – це політично окреслений народ, а очікувати від мільйонів розсудливості було б марною справою. Соціологія натомість малює нам картинку, що люди таки мають якусь думку чи відстоюють певні цінності, тобто на виборах, коли проявляють свою владу, голосують головою. Так виходить, що соціологи намагаються заміряти громадську думку, а «народ» робить вигляд ніби він цю думку таки має. Люди нібито планують, калькулюють, мислять, прагнуть – думають!!! Оті всі опитані представники народу начебто мають якісь очікування і тверезі погляди на реальність, розуміють світ і свідомо оцінюю його виклики. Вони хочуть мати сильну державу і добру владу, компетентних політиків, які говорять правду.
Але щось тут не так. Ми ж знаємо, що народ оцінює політиків по зачісках, як от Юлю Тимошенко, чи по жартах, як от Зеленського, або за способом спілкування, як от Коломойського. І навіть якщо «папік» зробив усюди дороги за державні кошти, як «політики» Дубневичі, це не гарантує, що демос їх не покарає за щось інше. Ніхто толком не знає, чому демос обирає президентом суперечливого бізнесмена, маючи цілком негативне ставлення до бізнесу як виду діяльності. Чому тема «зубожіння» раз працює, а раз не працює, як і знаменита мантра про тарифи.
Як каже Красовскі соціологія оманлива, бо оці вимірювачі думок чи дослідники демосу дивляться на народ, як турист дивиться на медведя в Домажирському притулку для тварин. Тобто здалека, з-за сітки. Соціологи ніби фотографують, як медвідь облизує лапку, жере чи випорожнюється, як бавиться чи спить. А от політик має іншу стратегію щодо тваринної природи демосу. Йому треба підійти до медведя, погладити чи дати їсти і тому природу демосу політик знає не з анкет, а з власної шкіри, а краще з рубців на цій шкірі. Бодай добрий політик це знає.
Демос безжальний і тому політики цинічні брехуни, бо медвідь – це не котик і не песик, він страшна бестія! Ви знаєте, що коли вирішувалася доля Польщі на виборах 1989 року, 40% демосу на вибори не пішли, а з тих, хто прийшли, 40% голосувало за комуністів? На усіх доленосних виборах в Україні ситуація подібна – хтось вмирає на дільницях і перераховує крихти голосів, а хтось (до 40%!!!) їде на шашлики. Демос любить м’ясо, він же бестія!
В нормі демос не голосує – він карає! Особливо аматорів… Демос легко віддає країну в правління людям, які лише можуть руйнувати, а не будувати. Така вже природа цієї бестії, вона не мислить, а лише «шугається», реагує на подразники. Тому демос мислить фрагментами, замість фактів обирає сенсації та абсурдні теорії змови. Демос не думає, у нього відсутня логіка, як і в мого кота. Тобто маємо цікавий парадокс – нормальні люди, з якими часом навіть можна про щось говорити, в сукупності свого демосу стають дивною істотою, яку важко передбачити. Що політики знають точно – це те, що, як і будь-яка бестія, демос хоче жерти. Часто і бажано на халяву. Тому, йому треба давати їсти і бажано не дратувати, усілякими там реформами.
Тому не так важливо чи вдала реформа (як от у Супрун) чи невдала (як от у Супрун), все рівно буде покарання. Важлива історія, яку політик продасть демосу – зрада може дати більше процентів, загроза для держави менше, а потреби для потребуючих і взагалі нікому не потрібні. Таким чином демос творить популістів – він хоче гарних історій. Хочете «сивого гетьмана» – прошу дуже! А може хочете «Котигорошка», який переможе великого змія? Так ось він, ще й зеленого кольору! Гетьман розповість про армію, мову і віру, а незламний Котигорошко переконає бестію, що дракона можна грохнути диджиталізацією чи ще якоюсь заморською марою. І демос, як той ярмарковий медвідь в рускіх фільмах, на певних час стає чемним, його можна водити на шнурку і він навіть стане на задні лапки.
Ті, хто за цим усім спостерігає, часом пропонують способи, як покращити бестію. Треба навчитись медвежої мови, або ж навчити медведя людської говірки, треба залучати бестію більше до влади, мобілізувати та вести з нею постійні діалоги, як це любив робити Савік Шустер. Треба навчати та проповідувати! Раз демос дурнуватий, як мій кіт, то його треба тренувати. Але я, наприклад, не можу навчити свого кота навіть відзиватися на оклик, не те, щоб мене слухати. А як «освітити» мільйони людей? Їх не треба навчати, ними краще керувати, як Путін.
Політики, щоб переконати медведя на свою користь звичайно його обманюють, дають цукерку, часом б’ють чи знущаються в інший спосіб. Ситуація вже дійшла до того, що правди немає ніде, усі брешуть усім лише для того, щоб бестія стала на їхньому боці. Я бачив в Домажирі медведицю яка невпинно тупала лапами. Нам пояснили, що це стало результатом того, що її змушували ходити по розпеченому залізу, поки не виробиться рефлекс постійного перетупування лапами. Так от український демос нагадує таку бестію, що настільки замучена маніпуляціями чи брехнею, що реагує, як зомбі. Український демос постійно тупає лапками, хоча може і вкусити, а навіть і роздерти.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
