Битва за позицію Вчителя

Був час, коли капітал видавлював із найманих робітників життя, обплутував планету залізницями й не ховав своєї звірячої морди під ліберальними масками. Диктат капіталу викликав із пітьми потужні сили спротиву. Бородаті народні вожді в пом’ятих краватках приміряли на себе хламиду Каїна, вішали біскупів і бургомістрів на соснах, пиячили в монарших палацах і мріяли про штурм неба. Щоденно переконували один одного, що ось воно, сталося!

Їм реально здавалося, що вони запрягли до махновської тачанки коней Апокаліпсиса. Що вічно збідовані, ображені й принижені власники дірявих штанів уже тримають богів за вуса. Але ж насправді то були не божі вуса. Лише пуста волосня, приклеєна до голів ідолів.

Вітер історії стишився. Вітрила революцій охляли.

Справжні боги вийшли зі своїх замків, залили кров’ю мурашники комун і гадючники інтернаціоналів. Гіпсові й гранітні голови бородатих вождів нині лежать під парканами. Коти й собаки перетворили їх на свої вбиральні.

Минула червона бунтівна доба, минули світові війни та часи серйозних і пустих розмов про “кінець історії”. Уже на початку міленіуму до вдумливих прийшло розуміння, що пам’ятники корпоративним божкам і прогресивним професорам так само потраплять під паркани. А ще туди віднесуть ті кольорові книжки, які присипляють вікову заздрість невдах, торочать зайвим, зляканим і загубленим про необхідність “самореалізації”, розповідають їм про “шлях до успіху”.

Ігри закінчуються.

Насувається “доба виплат”. Кредитори й судові виконавці стоять під дверима, пітьма в їхніх очах. Енергійне варварство приходить на вечірку до хазяїв життя і ґвалтує всіх, включно з барменом, ведучим і наглядовою радою, що ховається на антресолях.

“Ви ж обманювали нас, — кажуть їм ґвалтівники, — ви ж розповідали, що планета кругла. А вона, бляха, плоска й ледь-ледь тримається на спинах слонів. На ковзких і худих спинах спітнілих слонів”.

У ці погані, плинні, хворобливі та підозрілі часи є лише три золоті позиції. Першій дамо назву “позиція техніка”. Це коли призначений чи навіть самозваний спадкоємець обраності (або ж адепт, охоронець, учень, послідовник — назви й титули не мають тут вирішального значення) стає оператором фундаментального агрегату пам’яті. Якого-небудь правдивого музею смислів, вавилонської бібліотеки, нічної енциклопедії Н’ярлахотепа або ж однієї з орденських баз даних. І щиро намагається відрегулювати роботу довіреного агрегату так, щоб втрати даних або імен сущого були мінімальними.

Кажуть, пройде кілька десятиліть і все це знадобиться будівничим нового світу, що неминуче постане коли-небудь на уламках збанкрутілої “кредитної спілки”. Позиція “техніка” цінна, зокрема, і тим, що її господарі нечасто наражаються на пряму агресію з боку енергійного варварства. Їм не обов’язково оголошувати про свою місію та “інакшість”. Вони можуть ховатися, розділяючи на публіці переконання тих, хто вірить у пласку Землю.

Друга із золотих позицій — “донорська”. Вона зарезервована для тих носіїв інституціональної пам’яті, що володіють достатнім фінансовим або ж адміністративним ресурсом, щоб непомітно підтримувати тиху роботу “техніків” і, якщо треба, захищати місця зберігання смислового спадку. Дехто вважає, що “донори” перебувають десь біля легендарних старих грошей. Біля того золота, вартість якого помножена на повагу до його власників. Можливо, так воно і є, але відомо від давніх часів, що дух віє там, де хоче.

Кажуть, що третя золота позиція є найважливішою, стрижневою. Зветься вона позицією Вчителя. Її займають ті охоронці пам’яті, які всупереч настановам “доби виплат” навчають порівняно невелику, більш або менш законспіровану (залежно від обставин, потреб і можливостей) групу охоронців та адептів наступного покоління.

Третя золота позиція, без сумніву, є більш публічною, більш фронтальною і, відповідно, більш ризикованою та вразливою, аніж описані вище позиції “техніка” й “донора”. Навіть за теперішніх, доволі “вегетаріанських” часів відкрито навчати чогось такого, що не збігається з одномірними уявленнями панівної зграї, вельми небезпечно.

Але, якщо поміркувати, позиція Вчителя є найбільш “козирною”, фронтальною і, нехай вибачать мені за патос, історично значущою. Вчитель не прив’язаний до агрегату та місця, не перебуває у вічній тіні підпілля, у вимушеному статусі невизнаності. Усю вдячність будівничих нового світу колись спрямують на пам’ять про Вчителів.

Тому на цю позицію є багато претендентів. І вже нині починається складна гра, переможці якої визначатимуть, хто саме її займе. Радше за все, ми не здатні побачити конкретних гравців, проте можемо визначити три “школи”, які претендують на вчительство.

Перша з них сподівається, що теперішня глобальна криза змусить більшість людей повернутися до архаїчних домодерних практик. До примату інституційного над індивідуальним, до нормативного світу, у якому “правильність” буде визначати той, хто володіє силою примусу. Від теперішніх західних правих і традиціоналістів цю школу відрізняє глибока байдужість (якщо не відраза) до метафізики й конфесійної релігійності та опора на компетентну бюрократію. Доктрина першої “школи” ґрунтується на “поверненні імен” та беззастережній вірі в науку й технології. Для неї позиція Вчителя майже збігається з позицією компетентного правителя або адміністратора.

Друга “школа” намагається звести до мінімуму вплив на людину її тваринного минулого. Її адепти бачать майбутнє людства в поступовому синтезі в людині біологічного й кібернетичного. Вони погоджуються з тими, хто передбачає перетворення людини на мультипланетний вид, і доречно зауважують, що теперішнє людство, яке фатально заплуталося в параноїдальних проблемах Сартрового “відчуження”, насправді не здатне вийти за кордони Землі та здійснити вдалу космічну експансію без цілеспрямованої технічної “модернізації” гомо сапієнса. Для цієї “школи” позиція Вчителя дуже близька до позиції оператора (або ж “ідеального співрозмовника”) штучного інтелекту. Фактично для неї не є чужою ідея Вчителя-ШІ, універсального провідника майбутньої просторової експансії спільноти людей-кіборгів.

Третя “школа” пропонує вдумливій верстві стратегію очікування. Її послідовники переконані в тому, що глобальна криза лише починається і триватиме дуже довго. Вони не відкидають того, що людство змушене буде пережити ядерну війну та віковий період “смислового здичавіння”. На думку адептів третьої “школи”, історичне повстання нижчих каст, яке розпочалося на початку XX століття, продовжиться й у XXI столітті. Воно має дійти до свого логічного завершення, коли звільнена революціями та соціальними мережами енергія ресентименту набуде форми тотального самознищення, тотальної війни мстивих невігласів проти носіїв знань і людей вдумливих.

Послідовники третьої “школи” вважають, що протистояти цьому потоку глобального здичавіння майже неможливо і треба вже тепер готувати “смислове підпілля”, вихідці з якого зустрінуть світанок нового людства та очолять його як Вчителі й пророки. Кібернетичну альтернативу “третя школа” мислить переважно як глухий кут цивілізаційного розлюднення та жахливе техногенне інферно.

Яка з трьох “шкіл” переможе в змаганнях за позицію Вчителя, важко передбачити. Проте, гадаю, над цим варто поміркувати.