By 
Є ймовірність, що Дональд Трамп стане президентом США в листопаді цього року. Тоді результат війни України за незалежність і деокупація територій не лише залежатимуть від ексцентричного популіста, але й опиняться під великим знаком питання.
Найнебезпечнішою рисою Дональда Трампа є його непередбачуваність. На початку своєї каденції він стягував флот до берегів Північної Кореї, а потім вів переговори з диктатором Кім Чен Ином і тиснув йому руку. Трампа складно звинуватити у відсутності захисту американських інтересів. Саме він уперше почав вживати заходів щодо китайського шпигунства та проникнення в американську економіку й розпочав торговельну війну з КНР. Трамп бомбив “Томагавками” Сирію зі словами “Готуйся, Росіє”, знищивши чимало “вагнерівців”. Саме за його часів США надали Україні перші “Джавеліни”, тоді як Обама, за словами Трампа, скеровував нам лише “подушки” — тобто нелетальне спорядження. Трамп наголошував, що, якби він був господарем Білого дому, Путін не наважився б атакувати Україну. На його думку, кремлівський диктатор зробив це, бо бачив слабкість і нерішучість Байдена.
Але в опозиції він почав грати на популістських настроях, критикуючи адміністрацію Байдена навіть за те, що зробив би будь-який американський президент, зокрема, напевно, і Трамп. Попри те, що республіканці завжди виступали головними “яструбами війни” й підтримували закордонні військові операції для зміцнення впливу США, Трамп раптом почав апелювати до інтересів і кишень простого американця. Республіканська партія, що обома руками голосувала за дорогі й безглузді військові інтервенції в Афганістан та Ірак, зненацька стала рахувати, скільки американські платники податків витрачають на допомогу Україні. І хоча ця ізоляціоністська ніша традиційно належала демократам, які вимагали більше грошей на соціальну сферу й менше на закордонні війни, меркантильний егоїзм американського обивателя почав конвертуватися в електоральні бали для Трампа.
Парадоксальним чином виголошуючи підтримку Ізраїлю та закликаючи протистояти Китаю, Трамп чомусь критикує допомогу Україні, хоча це найбільше відповідає інтересам розширення впливу США у світі. Скандальні заяви Трампа про вихід США з НАТО, якщо європейські країни не почнуть вносити більшу частку у фінансування Альянсу, стали шоком, але водночас примусили лідерів ЄС більше дбати про власну оборону. За словами Трампа, Європі доведеться збільшити витрати на допомогу Україні, адже наразі ЄС дав Києву вдесятеро менше грошей, ніж Штати.
Водночас Трамп говорив, що Україні треба було здати частину територій (і не лише Крим), щоб домовитися з Путіним. Ці його слова є разючим прикладом чи то популізму, чи то дурості популіста. Адже світові еліти розуміють, яким сигналом для диктаторів стане новина, що американці залишають напризволяще своїх союзників, яким раніше допомагали.
Популістські заяви Трампа про припинення війни в Україні за 24 години після його перемоги на виборах, причому ще до входження в Овальний кабінет, можливо, і привабливо звучать для американських реднеків, але насправді є декларацією зради України. Трамп хоче сказати Путіну та Зеленському “досить” і пропонує укласти угоду. Якщо Путін не погодиться, американець обіцяє дати Україні більше зброї, ніж ми коли-небудь отримували, а якщо не погодиться Зеленський — припинити військово-фінансову допомогу. Трампівський план “миру” передбачає замороження війни на наявних лініях фронтів, чого якраз прагне Путін.
Ключове запитання для України: виконає Трамп свої передвиборчі обіцянки в разі перемоги чи його риторика є лише дешевим популізмом для американського плебсу? Поразка України дорівнює початку Третьої світової — наступним буде напад Китаю на Тайвань, велика війна на Близькому Сході й навіть на Американському континенті між Венесуелою та Гаяною. І тоді або війна, або ганьба і війна. У Вашингтоні усвідомлюють: здав Україну — готуй підземний бункер. Журнал The Economist прямо зазначає, що “Дональд Трамп становить найбільшу загрозу світу у 2024 році”.
Британський експрем’єр Борис Джонсон вважає, що перемога Дональда Трампа не послабить допомогу Україні. Окрім екстравагантної зачіски, Джонсона з Трампом об’єднують спільні консервативні погляди, для яких ліволіберальні тенденції, що зростають, видаються небезпечним абсурдом. “Найбільший британський друг України” переконаний: є добрий шанс, що Трамп подвоїть свої зусилля і дасть українцям усе потрібне для перемоги. І переконаний, що “зараз світу потрібен лідер США, чия готовність застосовувати силу та явна непередбачуваність є основними чинниками, що стримають ворогів Заходу, — і Трамп є цим лідером”. Однак твердження Джонсона про майбутній політичний курс Трампа рясніють суб’єктивними сподіваннями в стилі “я вірю”. А Трамп — політик, діїякого складно спрогнозувати, тож навряд чи йому можна просто довіряти.
Для України загадковим моментом у політичній біографії Трампа є “російська змова”, у якій ще чинного президента звинуватили розвідувальні служби США. Вони оприлюднили дані, згідно з якими 2016 року Росія впливала на президентські вибори в Штатах на користь Трампа, допомігши йому понизити рейтинг конкурентів і стати президентом. Трамп відкинув звинувачення, а дворічне розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера не виявило доказів змови між політиком чи його виборчим штабом і Росією. Однак подальші схвальні відгуки американського президента про Путіна сприймалися вже крізь призму “російської змови”. І це не вселяє багато оптимізму щодо української політики Трампа в разі його перемоги.
Водночас у самого Трампа про Україну, ймовірно, погані спогади, адже саме через Зеленського йому оголошували імпічмент. Щоб отримати компромат на суперника у виборчих перегонах, тодішній президент Дональд Трамп вимагав від Зеленського розслідувати корупційні зв’язки сина Джо Байдена. Україна тоді стала джерелом викриття непрозорих справ топових американських політиків як Демократичної, так і Республіканської партій. І від відповіді української влади могло залежати майбутнє Трампа та Байдена й рейтинги їхніх політичних сил. Ситуація непростого вибору для Зеленського не була б такою катастрофічною, якби не близькі президентські вибори в Штатах і незнання, хто здобуде на них перемогу — Байден чи Трамп. Зеленський тоді боявся розчарувати Трампа, який мав високі шанси переобратися на другий термін, і не міг зіпсувати стосунки з Байденом, тож цілком обґрунтовано вирішив мовчати.
Проте факт тиску Трампа на Зеленського в телефонній розмові для отримання компромату на опонента на виборах в обмін на американську військово-фінансову допомогу обернувся проти американського президента. У грудні 2019 року Палата представників проголосувала за імпічмент Трампу через перевищення повноважень. Хоча контрольований республіканцями Сенат не підтримав імпічмент, “зелений” осад в американського політика, очевидно, залишився.
Якщо Трамп знову стане господарем Білого дому, Україні доведеться шукати будь-які підходи до нього — аж до зміни свого президента, якщо від цього залежатиме продовження американської допомоги. Адже ми перебуваємо в становищі, коли від переможця виборів у США залежить: наступаємо ми на Лівобережжі чи відступаємо на Правобережжі.
