«Травмовані миром»

Повномасштабна війна в Україні, що триває вже майже два роки, а передусім здатність українців ефективно оборонятися, змусила світ по-новому подивитися на безпекові справи, які здавалися певними. Спочатку виявилося, що “друга армія світу” була лиш вигадкою державної російської пропаганди. Потім усі зрозуміли, що міжнародні структури цивілізованого світу, як-от ООН чи НАТО, не здатні захистити демократії й миру в межах своєї ж цивілізації, не кажучи вже про запальні регіони “третього світу”. Далі гірше: стало очевидно, що ЄС, навіть за підтримки НАТО, не зміг би надійно оборонятися, якби Росія напала на окремих його членів просто зараз.

Європа не сподівалася війни, тому й не готова до неї. Європейці надто довго спали солодким і мирним сном у добробуті, щоб, прокинувшись від вибухів за своїм східним рубежем, раптом стати солдатами, готовими до бою. Розніжені, ледачі, полохливі й самозакохані європейці й досі не можуть чи не хочуть повірити, що війна може торкнутися і їх безпосередньо. Саме на це розраховували кремлівські карлики — і значною мірою мали рацію. Прорахувалися тільки з українцями.

Тепер Європа загалом прокинулась і зрозуміла, що не готова до війни — і на організованій та дисциплінованій Півночі, і на гедоністичному й розхлябаному Півдні, і в осерді економічної потужності в самому центрі континенту. Скрізь одне й те саме: десятиліття, а десь і століття мирного життя, економічного добробуту та соціальної стабільності призвели до занепаду збройних сил, деградації військової касти, пацифістської ерозії суспільств. Ніхто не хотів вірити в можливість війни в Європі, а коли вона прийшла, то виявилось, що їй нічого протиставити. Європа нервується, бо часу щораз менше, а громадянська свідомість прокидається надто повільно.

“Ця країна «травмована миром», — пише Славенка Дракуліч, хорватська письменниця, що живе у Швеції, — вони не готові, вони не мають поняття, що таке війна”. Швеція не воювала вже 210 років. Тому заява представників шведської влади про те, що “Швеція могла б опинитися в стані війни”, викликала недовіру й переляк серед громадян. Можливо, тому, що не було вказано жодної конкретики. Преса зазначає, що шведська армія є професійною і добре підготованою, але “дуже маленькою”. Тому в разі потреби не обійшлося б без тотальної мобілізації. Загалом шведи на це здатні. Однак шведський міністр цивільної оборони Карл-Оскар Болін зауважив: “Є одна річ, яка не дає мені заснути вночі, — це відчуття, що справи розвиваються надто повільно”.

На протилежному кінці ЄС, у рідній для Дракуліч Хорватії, справа обороноздатності також не має оптимістичного вигляду. Як пишуть місцеві знавці теми, через низьку платню, погані умови й невисоку престижність багато військових покидають службу, а молодих добровольців зголошується дедалі менше. Не краща ситуація і з озброєнням. Головний танк хорватського війська — модернізований варіант російського взірця Т-72. Нещодавно Хорватія купила у Франції кілька сучасних літаків Rafale, але є проблеми з вертикаллю підготовки пілотів, включно з браком навчальних суден. Майже нема і транспортних військових літаків. Ця морська країна з береговою лінією материка завдовжки 1777 км, виявляється, має проблеми й із військовим флотом. Ось одна із цитат із преси: “Нові сторожеві кораблі Хорватського військового флоту зараз придатні тільки для навчань студентів із Колегії морського права, ніхто не має поняття, що точно з ними відбувається. Згадаймо й наш останній підводний човен… — ми його весело перетворили на музей на суші”.

Треба розуміти ще й те, що ця невелика країна з населенням менш як 4 млн осіб за останні два десятиліття втратила приблизно 10 % жителів. Причини ті самі, що й в інших європейських країнах: демографія і трудова еміграція. Молодь або заробляє в туристичному бізнесі, або ж виїжджає в Німеччину чи Ірландію. Служити, а тим більше воювати, точно не бажає майже ніхто.

Можна б сказати, що ні Швеція, ні Хорватія не становлять основу обороноздатності Європи. Тоді гляньмо на Німеччину. Не таємниця, що бундесвер має проблеми з кадрами й труднощі з утриманнямзакордонних контингентів. До того ж у німецького війська є суттєві прогалини в технічному забезпеченні, що стало результатом заощадження на армії після фінансової кризи 2008 року. Тоді німці відмовилися від обов’язкового призову, а поповнення військового оснащення проєктувалося тільки під конкретні закордонні місії — наприклад, в Афганістані. Німецькі політики й урядовці вирішили, що забезпечувати зброєю й амуніцією треба не всі підрозділи, а лише ті, що залучені до акції. Після 2014-го, а особливо — 2022-го, у Німеччині почали міняти такий підхід, але проблема тут така сама, як і у Швеції: справи йдуть надто повільно.

Зараз німцям було б важко захистити навіть себе, не кажучи вже про союзників по НАТО й сусідів по ЄС. Кілька місяців німецькі системи ППО Patriot захищали небо над Польщею, але зараз їх повертають у Німеччину. Пояснення: настав час ротації тих німецьких військових, які обслуговували “патріота” в Польщі, а кваліфікованого персоналу, щоб їх замінити, бракує. А ще німці зобов’язалися відправити два батальйони в Литву, які приєдналися б до натівської бойової групи й разом становили б аж 4,8 тис. військових. Щоправда, у 2024 році в Литву поїдуть лише ті німецькі військові, завданням яких буде підготовка місця та умов для основного контингенту, що має прибути у 2025-му. Того ж року, до речі, у Німеччині заплановані парламентські вибори, яких нинішній міністр оборони Пісторіус може й “не пережити”.

Вважається, що найбільш боєздатними арміями в Європі володіють Великобританія і Франція. Як сказав хтось із європейських політиків, НАТО, мовляв, не доброчинна організація, тому жодна армія не буде захищати іншу країну більше, ніж свою. Тому, як вважають експерти, у разі відкритого конфлікту британці зосередяться на морській ділянці, особливо в Північній Європі, а французи заявили про готовність призначити для оборони східних рубежів ЄС 25 тис. військових. Якщо ж ідеться про сталі контингенти в слабших країнах, то британці заявили про неготовність послати в Естонію повну військову бригаду, а французи, підрозділи яких і зараз розташовані в Румунії, також навряд чи здатні сформувати там повноцінну бригаду.

Звичайно, на східному фланзі ЄС і НАТО є ще й Польща, яка зробила значний поступ за останні роки в справі підвищення своєї боєготовності. Але водночас є там і такі слабкі ланки, як проросійські Угорщина чи Словаччина.

Отже, поки Україна тримає оборону, Європа оговтується від своєї травми мирним добробутом. Дай Боже, щоб швидше одужала, бо ці перегони із часом оплачені кров’ю українських військових і цивільних. Аби лиш не даремно пролитою.