Прихована рука Китаю

Книжка “Прихована рука Китаю. Як КНР непомітно захоплює світ” австралійського професора Клайва Гамільтона та німецької дослідниці Марайке Ольберг є однією зі спроб відкрити очі західним демократіям на екзистенційну загрозу, яку почала становити для вільного світу диктатура небаченого раніше типу та потужності.

Об’єднаний фронт

Китайські комуністи не сиділи склавши рук, чекаючи, поки західні впливи підірвуть їхню диктатуру, як це сталося зі СРСР. У Пекіні здійснили колосальну роботу й подбали, щоб у їхній країні не посилилися чинники, здатні загрожувати монополії Комуністичної партії. Одним із таких інструментів стала система соціального рейтингу, що шпигує за повсякденним життям мільйонів китайців і опускає неблагонадійних на соціальне дно, відбираючи в них змогу працювати, навчатись, орендувати житло, їздити за кордон і навіть купувати авіаквитки.

Після приходу до влади Сі Цзіньпіна на міжнародній арені посилилася ідеологічна та шпигунська робота. Через обов’язкові партійні осередки були взяті під контроль усі великі та середні приватні китайські підприємства, зокрема з іноземним капіталом. Партійний секретар наглядає за керівництвом підприємства, може його звільнити й самостійно очолити установу. У 2017 році в КНР узаконили вимогу до приватних китайських компаній, які працюють за кордоном, допомагати розвідувальним службам. Західні політики та бізнесмени можуть вірити, що мають справу з приватним китайським бізнесом чи громадськими організаціями, а насправді спілкуються з партійними функціонерами чи офіцерами китайської розвідки.

У КНР створено широку мережу організацій “Об’єднаного фронту” — союзу китайського бізнесу, громадських організацій, діаспори та університетів, що працюють на інтереси Комуністичної партії й спецслужб за кордоном. Китай активно використовує політику міст-побратимів для інфільтрації та встановлення зв’язків із західними підприємствами, елітами, університетами. Сі Цзіньпін на зборах КПК говорив партійним активістам, що їхні друзі та зв’язки повинні стати друзями та зв’язками партії, насамперед — за кордоном.

Такі організації, як “Інститут Конфуція” чи “Академія китайської культури”, розгорнули широку мережу за кордоном і керуються відділами пропаганди та закордонних зв’язків КПК. У США діє понад 90 “Інститутів Конфуція”, у Британії — 30. При тому, що працівники цих інститутів були причетні до шпигунства. Натомість тих, хто прямо вказує на китайську загрозу, місцеві китайські організації та ліволіберальні об’єднання звинувачують у “сінофобії” і расизмі.

Проникнення на Захід

Створена Сі Цзіньпінем ініціатива “Один пояс — один шлях” стала де-факто троянським конем для проникнення в інші держави та інструментом китайської боргової кабали для країн, що розвиваються. У Європі створено бізнесові асоціації, як-от британська 48 Group Club і Французько-китайська фундація, що просувають інтереси китайського бізнесу, впливають на громадську думку й тиснуть на свої уряди. Завдяки старанням Групи дружби ЄС і Китаю у Європарламенті у 2014 році ЄС виділив КНР 128 млн євро як “країні, яка розвивається”.

Серед німецьких політиків найбільшим промоутером китайських інтересів є колишній канцлер Герхард Шредер, який не цурається ні російських, ні китайських грошей. Журналістка Діді Кірстен Татлоу зафіксувала в Німеччині 190 структур, які мали прямий зв’язок із чиновниками “Об’єднаного фронту”. Лише в Гамбурзі діє 550 китайських компаній. Найбільшими прихильниками дружби з КНР у Німеччині є ліві політичні сили, інфлюенсери й німецький великий бізнес, якому неприємно, коли розмови про права людини в Китаї заважають успішній торгівлі. Особливим “другом” Китаю у Європі стала Угорщина, що одноосібно зірвала засудження Євросоюзом випадків катування адвокатів у Китаї.

У Європі китайському бізнесу належать аеропорти та електростанції в 9 країнах, сотні офісних будівель у ділових центрах, виробничі потужності, 13 футбольних клубів, порти Роттердама (найбільший у Європі), Антверпена, Зебрюгге, Валенсії, Пірею, термінали в Барселоні. Китайський флот навіть проводить спільні з Грецією навчання в Середземномор’ї. Китайські транспортні та будівельні компанії на Заході чомусь дуже зацікавлені в проникненні в порти, у будівництві об’єктів біля військових баз та інших стратегічних місць. В Австралії пов’язана з державою китайська компанія взяла в оренду стратегічний порт міста Дарвіна на 99 років.

Бізнес-партнерами китайських державних і номінально приватних корпорацій, пов’язаних із КПК, є сім’ї Байдена, Буша й навіть Трампа, який непогано заробляє на такій співпраці. Найбільше прихильників дружби з Китаєм на Волл-стріт, звідки активно впливають на урядовців щодо пом’якшення політики стосовно Китаю. Особливо відзначилася в просуванні китайських наративів інвестиційна компанія Goldman Sachs, менеджери якої після відставки очолюють китайські компанії й викладають у китайських університетах. Бізнесові посади в американських офісах компанії обіймають діти китайської еліти. Пекін купує медіапростір провідних західних ЗМІ та намагається впливати на західного обивателя, водночас у рейтингу свободи преси Китай на 177 місці серед 180 країн світу.

Вплив Китаю на західний бізнес докотився до цензури в демократичних країнах. Чимало компаній чи установ забороняють те, що може розгнівати Пекін. Мережа готелів Marriott International звільнила співробітника за те, що той вподобав у одній із соцмереж відео за автономію Тибету. Apple після критики в комуністичній пресі видалила застосунок, який допомагав мітингувальникам у Гонконгу уникати вуличних сутичок із поліцією. Керівники найбільших німецьких автомобільних компаній уникають висловлювань чи рекламних сюжетів, які можуть не так зрозуміти в Пекіні. Голлівудські фільми цензуруються режисерами щодо чутливих для КНР тем, інакше відеопродукт не потрапить на китайський ринок. Продюсерка Едда Райзер зауважує: “Ми недооцінили не вплив Китаю, а страх перед Китаєм у вільному світі”. Наочним підтвердженням стали європейські візити Сі Цзіньпіна, під час яких поліція в Британії, Бельгії та Швейцарії обшукала й арештувала китайських і тибетських дисидентів, що хотіли вийти на мирні демонстрації.

Китайська діаспора на марші

Після приходу до влади Сі Цзіньпіна китайська діаспора за кордоном, чисельність якої становить 50–60 млн осіб, почала потрапляти під вплив Пекіна. Представники діаспори в цивільному стежать за закордонними китайцями й погрожують їм розправитися із сім’ями в КНР. Китайські емігранти повідомляють про таємну китайську поліцію на території західних країн, що переслідує та тероризує їх. Це абсолютно новий інструмент контролю населення без огляду на кордони суверенних держав — до такого не додумалися навіть росіяни.

Незалежних від Пекіна китайськомовних медіа, культурних і громадських організацій майже не залишилося. Китайські культурні товариства за кордоном взяті під партійний контроль. Студентські китайські організації в західних університетах створюють у кампусах осередки КПК і беруть участь у вуличних протестах. У 2018 році в США навчалося 360 тис. студентів із КНР, у Канаді — 140 тис., в Австралії — 150 тис. За часів Сі Цзіньпіна закордонні китайці почали несподівано вступати в партії, балотуватися на посади в США, Канаді, Європі, Австралії й активніше впливати на політичний курс цих країн. Здається, так вони дотримуються настанов Мао Цзедуна про інтеграцію довірених осіб у ворожий табір.

Деякі китайські активісти опинилися в елітарних колах і наближені до політичного керівництва Канади, Австралії, Британії тощо. Вони приносять щедрі пожертви для партій, мобілізовують багато виборців і просувають вигоди співпраці з КНР. Коли австралійська преса написала про підозрілі зв’язки з китайським урядом членкині парламенту Гледіс Лю, прем’єр країни назвав це “расистськими упередженнями”. Американка китайського походження Кеті Це Блер стала невісткою колишнього прем’єра Тоні Блера й через родинні зв’язки доносить “правду про Китай”. Інша китайська активістка вийшла заміж за британського лорда Майкла Бейтса, що став активним лобістом китайських інтересів. Китайське походження дружини Марка Цукерберга Прісцилли Чан є, напевно, звичайним збігом, як і подальші зустрічі Цукерберга із Сі Цзіньпінем.

За оцінками журналістів Д. Скотта та Д. Спаніеля, приблизно 50 тис. китайських громадян виконують агентурні завдання в західних корпораціях і університетах. У США 52 % фігурантів справ про економічне шпигунство — китайці. У Кремнієвій долині кожен десятий працівник високотехнологічної сфери — виходець із КНР.

Що можна вдіяти?

У 1990-х західні університети й корпорації відкривали свої філії в Китаї, сподіваючись так демократизувати КНР. Але за останнє десятиліття всі західні структури були змушені підкорятися партійним вказівкам, серед яких викладання “Думок Сі Цзіньпіна” у філіях західних університетів у КНР, примусове формування партійних осередків у трудових і студентських колективах та інші форми тоталітарного зомбування. Стало очевидним, що Захід не лише не здатний демократизувати Китай, але постав перед загрозою поширення китайських впливів на своїй території. Західні суспільства навряд чи зможуть вдатися до нового маккартизму для протистояння китайському проникненню, але навіть у демократичних межах можна діяти ефективно.

Західні дослідники Клайв Гамільтон і Марайке Ольберг рекомендують проливати більше світла на діяльність китайських комуністів та їхніх протеже за кордоном, що звикли працювати в тіні й дуже не люблять уваги громадськості. Люди, що борються за свободу слова, та китайські дисиденти повинні отримати підтримку, а не піддаватися остракізму, адже вони — єдина надія на демократизацію Китаю. Не варто остерігатися китайської економічної помсти й боятися запрошувати Далай-ламу чи інших дисидентів до виступів у західних університетах і установах — якщо всі почнуть це робити, погрози Пекіна виявляться порожніми. А ті структури, що в демократичних країнах погрожують китайським демократичним активістам, треба переслідувати згідно із законом. Необхідно викривати, бойкотувати та засуджувати західні інституції та діячів, які допомагають формувати позитивний імідж КНР чи піддаються китайській цензурі. Політики повинні ухвалити закони проти іноземного втручання та нової форми політичної війни, яку КПК веде проти вільного світу.

А демократичним елітам пора усвідомити, що комуністичний Китай ніколи не буде їхнім другом і надійним партнером. Політбюро КНР на чолі із Сі Цзіньпінем ненавидить демократичні країни й використовує щодо західної цивілізації ленінський принцип “капіталісти самі нам продадуть мотузку, на якій ми їх повісимо”.