Чому Угорщина перешкоджає Україні?

Пуста риторика про захист прав угорської меншини на Закарпатті стала очевидною навіть для українських угорців, а послідовна антиукраїнська політика орбанівської Угорщини перетворилася на одну з найбільших перешкод українській євроінтеграції.

Певний час частина українців та європейців вірила, що суть претензій угорської влади до України дійсно полягає в проблемі з мовними правами угорської меншини на Закарпатті. У Києві хотіли, щоб в українських державних школах діти знали українську й щоб не було цілих районів в Україні, де української не розуміють взагалі. Але з Будапешта посипалися звинувачення у “фашизмі”. Держава, що була союзницею Гітлера в Другій світовій, відповідальна за Корюківську трагедію на Чернігівщині й досі не створила для українців ще жодної школи, звинувачує нас, країну, яка втратила найбільше людей у Другій світовій, у “фашизмі”.

Показово, що до російської агресії проти України ніхто не чув про жодні проблеми з угорцями на Закарпатті. Усі ці інформаційні війни почалися невдовзі після того, як Україна втратила кілька регіонів і мала слабкий вигляд. У такому контексті тодішня заява віцеспікера Держдуми РФ Володимира Жириновського про те, що Польща має забрати собі Галичину, а Угорщина — Закарпаття, не звучить надто фантастично.

Несподівано угорські націоналісти почали активно продукувати звинувачення проти України, а відтак транслювати їх європейській і міжнародній спільноті. Щоб і свої громадяни, і закордонні партнери запам’ятали, що Україна — держава, у якій “ображають угорців, забороняють угорські школи, не дозволяють вчитися рідною мовою угорським дітям і вчиняють підпали закладів та напади на мирних угорців”. І навіть коли невдовзі з’ясувалося, що “підпали” угорських культурних установ на Закарпатті здійснили етнічний поляк і силовик із контрольованого Москвою Придністров’я, очільник МЗС Угорщини Петер Сіярто почав заявляти про необхідність спостережної місії ОБСЄ на Закарпатті, щоб “угорська спільнота не зазнавала нападів”. Цим Будапешт намагався продемонструвати, що на Закарпатті начебто не все гаразд, тож ця частина української території потребує уваги міжнародних спостерігачів, що там треба контролювати діяльність української влади, захищати угорську меншину.

Нещодавно офіційний Київ вибив із рук Орбана “угорську карту Закарпаття”. Заради початку переговорів щодо вступу в ЄС Україна скасувала останні мовні реформи 2017 року в освіті, дозволивши угорцям вчитися в українських державних школах майже повністю угорською мовою. Більшість навчального матеріалу в освітніх закладах, інформаційний простір, реклама та виборча агітація в місцях компактного проживання угорців тепер будуть угорською.

Нещодавно угорські організації Закарпаття звернулися до Орбана з проханням розблокувати переговори України щодо вступу в ЄС, проте угорський прем’єр їм відмовив. Тобто справа зовсім не в угорцях і не в правах угорської мови на Закарпатті — Орбана вони взагалі не хвилюють. Угорців Закарпаття він використовував, щоб перешкоджати Україні, а не для того, щоб допомогти їм об’єднатися зі співвітчизниками в кордонах ЄС. Після того, як Україна гарантувала угорцям найширші права на Закарпатті, вони стали для лідера партії “Фідес” використаним матеріалом.

Угорщина на рівні ЄС найуспішніше торгує проблемами. Орбан створює перешкоди для реалізації загальноєвропейських рішень, а потім за багатомільярдні суми погоджується не перешкоджати. На нещодавній зустрічі лідерів країн Євросоюзу щодо відкриття переговорів про вступ України в ЄС Орбан погодився вийти з нарадчої кімнати, щоб не блокувати спільного рішення. За це Євросоюз поступився своїми принципами та віддав 10 млрд євро. Раніше ЄС зупинив передання Угорщині 30 млрд євро через проблеми з верховенством закону та хабарництвом у країні, але в обмін на поступки щодо України третину коштів Будапешту дали. Тоді Орбан прокоментував, що його країна матиме ще 75 випадків, щоб заблокувати вступ України в ЄС. А невдовзі наклав вето на пакет ЄС у розмірі 50 млрд євро, призначений допомогти Україні вижити в наступні три роки.

Українофобія Орбана базована не лише на відвертій роботі угорського прем’єра на Москву. Статус “друга Путіна”, неприєднання до антиросійських санкцій та усілякі перешкоди Україні чітко перегукуються з позицією латентного союзника РФ усередині НАТО. Секретар РНБО України Олексій Данілов наголошував, що Росія заздалегідь попередила Угорщину про напад на Україну й Будапешт у разі успіху військ РФ, імовірно, готувався окупувати Закарпаття. Про посвячення угорського прем’єра в справи Путіна згадував і Папа Римський Франциск.

1 лютого, за три тижні до повномасштабного вторгнення в Україну, Путін тепло приймав Орбана в Кремлі. А 22 лютого, за півтори доби до інтервенції РФ, Будапешт оголосив про переміщення військ до західного кордону України, щоб “не допустити проникнення збройних формувань на територію Угорщини”. Такі “виправдання” для декого можуть звучати правдоподібно, проте те, що угорська армія привезла понтонні мости до Тиси, важко пояснити чимсь іншим, аніж планами перекидання військ.

Очевидно, угорські радикали, наближені до державної влади, вирішили скористатися путінськими планами переділу європейських кордонів і відновлення імперії, щоб і собі урвати шматок чужих земель та повернути колишні втрачені володіння столітньої давнини. Річницю Тріанонського договору, за яким Угорщина втратила суттєві землі своєї монархії (більшість із яких були населені іншими народами), у Будапешті демонстративно відзначають як “траурну подію”, яка має консолідувати й мобілізувати дух нації. Частина угорських політиків не приховує, що прагне повернути кордони Угорщини до 1920 року: шмат прикордонної Австрії, половину Словаччини, частину українського Закарпаття, добрячий клапоть Румунії, Сербії, частину Хорватії та прикордонну смугу Словенії. Колись у шарфі з такою мапою, де Будапешту належить третина Центральної Європи, Орбан прийшов на футбольний матч.

Звісно, землі Словаччини чи Румунії, учасниць НАТО, для угорських побратимів Путіна є далекою мрією, а от шматок українського Закарпаття видавався їм навіть дуже близьким. Але українці вчинили російським окупантам такий спротив, що про поділ українських територій “збирачам угорських земель”довелося забути. Однак команда Орбана не скидає “російської карти” з рахунків та й далі перешкоджаєантиросійській політиці в ЄС і навіть рятує Росію від нафтового ембарго. Доходило й до абсурдів, коли католицька Угорщина блокувала санкції проти РФ, бо там були обмеження щодо патріарха Кирила.

У Брюсселі Орбана вважають дрібним ділком із матеріальними амбіціями, на якого завжди можна натиснути грошима для підняття ставок щодо України. Натомість угорська влада зневажає європейські цінності та сприймає ЄС як дійну корову. А коли корова здохне і європейська система безпеки посиплеться, Орбан захоче отримати шматок м’яса.