By 
У дискурсі російсько-української війни з’явилася несподівана тема відправлення військ НАТО до України, хоча й без їхнього залучення до боїв із росіянами. Але їхнє призначення може розчарувати тих, хто подумав, що проти світового зла Україна відтепер воюватиме не сама.
Несподівано для українців президент Франції Емманюель Макрон почав дедалі жорсткіше висловлюватися щодо Росії та сильніше наголошувати на підтримці України. Чимало українців вважали французького президента нерішучим і слабовольним пацифістом, який запопадливо дзвонив Путіну на початку війни, а під час особистої зустрічі в Москві був принижений переговорами за довжелезним столом. Але останнім часом Макрон, який намагається здобути статус головного “яструба” Європи, не перестає дивувати не лише українців, але і французів та європейських лідерів. А ідея необхідності відправлення військ НАТО до України просто розірвала політичний дискурс у Європі.
Східні учасниці НАТО, як-от Польща, Литва, Латвія та Естонія, вітають таке прозріння Макрона та навернення до “реалістичного” бачення загрози з боку Москви. Водночас у Німеччині приголомшені й роздратовані новоявленою французькою войовничою риторикою. Французькі опоненти стверджують, що причиною позування Макрона перед парадом військ є близькі європейські вибори, на яких крайні праві Марін Ле Пен і Жордан Барделла можуть перемогти партію Макрона. Саме тому чинний президент Франції заходить на електоральне поле Ле Пен і бореться за голоси правих виборців.
Дехто навіть жартує, що на французького лідера вплинув перегляд нещодавнього фільму про Наполеона. В інтернет-мемах українці зображають Макрона в образі полководця на тлі Москви у вогні й бажають йому ввійти в історію, завершивши те, що не зміг Бонапарт. Водночас експертні кола зауважують, що від Макрона можна очікувати непередбачуваних вчинків: чоловік, який, попри думку суспільства, одружився зі старшою на 24 роки жінкою, може здійснити й рішучі політичні кроки.
Водночас Макрон наголошує, що усвідомив нездійсненність ідеї вплинути на Путіна й бачить, що противник перейшов усі межі. За його словами, Кремль останніми місяцями “став помітно жорсткішим”, перевів економіку на військові рейки та посилив кібератаки, зокрема й на Францію. Він також зазначає, що світ змінився, на США як союзника повністю покладатися вже не можна, а Франція і Європа загалом мають підготуватися до переходу із затишної присмертної епохи до суворих реалій нової. Хочеш миру — готуйся до війни — такий теперішній меседж Макрона.
Однак українцям не варто занадто захоплюватися політиками, які тривалий час гнули одну лінію, а нещодавно (чи то запізніло) прозріли або ж почали готуватися до виборів. Адже поки Франція стверджує, що Німеччина затягує із допомогою Україні та й надалі сподівається на американську безпекову парасольку, Берлін указує на те, що досі передає Україні більше озброєнь, не розкидаючись войовничими словами. У військовій допомозі Україні Франція суттєво відстає не тільки від Німеччини. У 2023 році вона не входила навіть до першої десятки, поступившись Норвегії, Данії, Канаді та Нідерландам. За фінансовою допомогою Франція лише на п’ятому місці після Німеччини та Польщі. Зрештою, на тлі впертої позиції німецького канцлера Шольца щодо ракет Taurus для України не варто забувати, що французькі далекобійні ракети SCALP мають ту саму дальність у 500 км, а деякі модифікації летять на 1400 км.
Але, оскільки спочатку завжди буває слово, заяви Макрона про необхідність протистояти Росії є позитивним сигналом на тлі втоми європейців від війни, у якій вони ще навіть не вставали з дивана. Невідомо, чи войовнича риторика Макрона є частиною його передвиборчої стратегії, як стверджують конкуренти, але вона не є тим, що воліла б чути більшість навіть праворадикальних виборців. Підтримка партії Ле Пен лише посилюється, а французький політикум переважно критикує Макрона за спроби “втрутитися в чужу війну”. Деякі опитування показують, що 68 % французів виступають проти відправлення військ в Україну. З такими рейтингами Макрон більше нагадує “правдоруба” на світанку Третьої світової, тоді як решта розкидає популістичні обіцянки в передвиборчій кампанії. Макрон приміряє на себе роль європейського лідера та змушує європейців задуматися про безпеку й жертви, які можуть невдовзі бути неминучими. Однак його заяви про неприпустимість залучення французьких військ, які потенційно вирушать в Україну, до боїв проти російської армії демонструють його нерішучий характер і засвідчують неповне уявлення про рівень загроз у Європі.
Макрон не перший, хто сказав про необхідність розташування військ НАТО в Україні. Президент Польщі Анджей Дуда ще весною 2022 року пропонував ввести польські війська, але чомусь лише на Захід України. РФ тоді розпустила чутки про плани Польщі захопити наші західні області, а Зеленський подякував полякам, але проігнорував їхню пропозицію, адже допомога була потрібна на Сході України, а не на Заході.
Влада Франції допускає відправлення військових в Україну для захисту кордонів, зміцнення протиповітряної оборони і тренування ЗСУ. Проте сумнівно, що французи можуть допомогти нам захистити кордони лише своєю присутністю, не переступаючи “червоної лінії”, тобто не вступаючи в бої з росіянами. Ідеться скоріше про тренування та оснащення українських прикордонників.
Імовірною є активізація Франції в “коаліції розмінування” в складі 22 країн, серед яких Чехія та Угорщина. За заявленими намірами, коаліція передбачає гуманітарне розмінування звільнених територій та елементи бойового розмінування на лінії зіткнення з військами РФ. Але останню функцію виконують сапери ЗСУ за допомогою західного спорядження. Найбільше, на що Україна наразі може сподіватися, — це робота західних саперів із розмінування Миколаївщини, Одещини та тилових районів Чернігівщини, Сумщини. До того ж кожна впливова країна мала б бути зацікавленою в підготовці своїх саперів на не комп’ютерних симуляторах, а в реальних умовах.
Деякі європейські партнери України обговорюють варіант того, щоб замість тренування українських солдатів на території країн НАТО й перекидання тисяч військових до Польщі, Чехії чи Британії здешевити цей процес і надіслати кілька десятків інструкторів до України. Зрештою, країни Альянсу до повномасштабного вторгнення мали тренувальні місії в Україні.
Очевидно, максимум, на який будуть здатні західні союзники за нинішнього етапу еволюції їхнього безпекового світогляду, — це розміщення військ НАТО в далеких від фронту областях — на Одещині, Вінниччині, Львівщині тощо, щоб звільнити від тилових функцій розміщені там українські війська та посилити фронт українськими резервами. Водночас задекларовані Макроном “червоні лінії” Москви, як-от прорив росіян на Київ чи Одесу, після чого він обіцяє відправити французькі війська в Україну, мають вигляд швидше непереконливого психологічного жесту. Слова Макрона про те, що йому в будь-якому разі в прийдешньому році доведеться послати в Одесу кількох хлопців, навряд чи змусять Путіна утриматися від ракетних ударів по місту в побоюванні, що постраждають французькі військові. Ба більше, імовірні французькі жертви Путін зможе обернути на свою користь і, як дикун, що гордо демонструє скальпи вбитих ворогів, сказати росіянам: “Вони самі винні, що туди полізли, тож я не побоявся по них вдарити. І нічого вони мені не зроблять”.
Справді захистити український обласний центр могли б бодай десять тисяч французьких військових, готових до боїв із ворогом, але Макрон, схоже, сам боїться радикальності таких пропозицій, а в Шольца, напевно, стався б інфаркт. Єдине, на що Україна може сподіватися, — це допомога французьких технічних фахівців протиповітряної оборони, авіації чи безпілотних систем.
Попри обережність, Макрон є першим із європейських політиків, хто усвідомив європейський характер загрози та запропонував простягнути Україні справжню руку допомоги, а не лише надавати стару техніку в кредит. Це залишає надію на те, що хоча б у майбутньому українці не залишаться самі проти російського ведмедя.
