By 
Зважаючи на тенденції політичних процесів у США, українцям варто бути готовими до боротьби за незалежність без американської допомоги. Однак українська влада або не має надійного плану “Б”, що передбачає продовження війни без постачань зі США, або він нікому не сподобається.
Ізоляціонізм здавна був політичною традицією Штатів, від якої Вашингтон відмовився лише 80 років тому. США стали світовим гегемоном, але це не означає, що вони не можуть повернутися до ізоляціонізму, особливо якщо для цього з’являться серйозні підстави. У Пентагоні розуміють, що в прямих зіткненнях із китайськими мобілізованими масами американським підрозділам, звиклим до переваги над противником, може бути непереливки. Водночас американські політики розуміють, що на територію США ніхто в найближчі десятиліття не нападатиме, але є ймовірність зазнати поразки в зіткненнях у Тихому океані, після чого почнеться американський відступ у багатьох інших регіонах. Зростання ізоляціоністських настроїв за таких умов можна вважати прагматизмом: гідно піти непереможеними зі світової арени й залишитися достатньо сильними, щоб захисти себе, — це розумна стратегія тоді, коли перемога в глобальному протистоянні примарна.
Цілком імовірно, що зростання республіканського популізму на тему надмірної допомоги іншим країнам замість захисту “простого американця” є відгомоном небажання частини американських еліт втягуватися в ризиковані протистояння. Показово, що Конгрес заблокував військово-фінансову допомогу не лише для України, але й для Ізраїлю і Тайваню.
Британське видання The Telegraph із посиланням на джерела в Альянсі повідомляє, що країнам НАТО треба готуватися до виходу США з організації, що може відбутися в разі перемоги Трампа. І хоча сам експрезидент прямо про це не заявляв, але давав зрозуміти, що після перемоги проведе саміт НАТО, на якому обговорить майбутнє Альянсу. Трамп не бажає продовжувати американську благодійність, поки європейські союзники витрачають на оборону копійки, хоча саме для них існують найбільші безпекові загрози. Але є загроза, що ексцентричний Трамп може не задовольнитися навіть збільшеним відсотком витрат на оборону європейських союзників і залишити їх напризволяще під приводом “економії”.
Зважаючи на тривале затримання американської допомоги, Україні треба думати над стратегією продовження війни за незалежність без постачання зі США. І хоча переговори між республіканцями та демократами тривають, навіть висуваються нові двопартійні ініціативи та республіканський проєкт допомоги Україні, є загроза, що, окрім поодинокого березневого траншу розміром 300 млн доларів, американська допомога не надійде до листопада 2024 року. За словами радника Білого дому з національної безпеки Джейка Саллівана, “непередбачена економія коштів на контрактах зі ЗСУ” уможливила надання екстреної військової допомоги Києву. Але таке імпровізоване рішення допоможе стримати росіян лише на кілька тижнів, тож Україна не може сподіватися на черговий випадок позаштатної ситуації в американському бюджеті. Міграційна політика США є важливою частиною передвиборчої риторики республіканців, тож розв’язання проблеми зараз позбавить Трампа головного предмету критики конкурента й козирів електоральної кампанії. Але тоді не варто відкидати ймовірність того, що американської допомоги не буде впродовж наступних п’яти років.
Від 2022 року Україна одержала від США допомоги на суму приблизно 111 млрд доларів, з яких 44,2 млрд — озброєнням і боєприпасами. І хоча 90 % цих коштів надійшло американським оборонним корпораціям, США стали головними донорами фінансів і всіх типів озброєнь. Покладатися лише на Євросоюз — це мати слабші позиції навіть у глухій обороні, не згадуючи вже контрнаступ. Хоча нещодавні запити українських оборонних підприємств щодо того, щоб їм дозволили експортувати українські озброєння за кордон, бо держава не має грошей їх закупити (!), а підприємства не можуть реалізувати продукцію (!!!) та розрахуватися з персоналом, засвідчують, що українські оборонні можливості при розумному управлінні не вичерпані. Але розумного державного менеджменту нам бракує ще більше, аніж озброєнь.
Зараз на оборону Україна витрачає половину бюджету за 30 % падіння економіки. Упродовж майже двох років усі невійськові потреби України покривають гранти або кредити західних партнерів. У 2024 році уряд зрізає майже всі видатки на відновлення, тож є серйозна загроза появи дефіциту покриття навіть заробітних плат.
Українські урядовці напрацювали деякі стратегії продовження війни без американців, але визнають, що ніхто не зможе компенсувати брак допомоги США в повному обсязі. А гроші, на відміну від американської допомоги, потрібно буде віддавати на кредитних умовах. За словами міністра фінансів Сергія Марченка, Україні важливо покладатися на програми МВФ і додаткову допомогу від країн G7 і партнерів, таких як Нідерланди, Норвегія, Швеція. Натомість у МВФ очікують, що український уряд зосередиться на генерації внутрішніх ресурсів, зокрема податкових надходжень і внутрішніх запозичень. За такої ситуації Україні доведеться з важчими зусиллями утримувати оборону та триматися до зміни геополітичної ситуації, адже ймовірність реалізації сценаріїв нашої перемоги без зовнішньої допомоги дуже мала.
Уряд має альтернативний план на випадок, якщо закордонне фінансування затримається, але при його застосуванні в довгостроковій перспективі є ризик затримати соціальні виплати, адже пріоритетом буде підтримання безпеки та оборони. За словами Марченка, український план “С” — в умовах дефіциту коштів донорів консолідувати внутрішні ресурси й розширювати доходи бюджету, тобто підіймати податки. Україні доведеться жорстко економити, більше боротися з корупцією і проводити непопулярні реформи, що в поєднанні з мобілізацією ще більше посилить суспільне невдоволення та зниження рейтингу влади.
“Чорним лебедем” в українській чорній смузі боротьби міг би стати варіант, за якого західних інвесторів дотиснули б дати якщо не свої, то хоча б російські гроші заморожених активів РФ. Але країни Заходу цим продемонструють свою ненадійність зберігачів іноземних коштів і втратять численних клієнтів з усього світу. Арабські шейхи, диктатори країн третього світу та корупціонери не ризикнуть розміщувати свої гроші там, де їх можуть відібрати через політичні мотиви або через їхні злочини. Тому конфіскацію російських грошей варто вважати швидше “чорним”, аніж “білим лебедем” у міжнародній економіці.
В України не було вдосталь озброєнь для відвоювання земель, коли ми мали масову підтримку світової спільноти й непогашений мобілізаційними скандалами ентузіазм громадян. Подальший перебіг позиційної війни заходить у затяжну фазу, у якій ворожі ІПСО, масштабна корупція, політичні кризи та масові заворушення, підбурені Кремлем, будуть нашими не меншими ворогами, ніж російська армія. Наша боротьба за незалежність затягується замість трьох тижнів на роки, але ціна поразки є вищою за ціну капітуляції, тож вибору в нас немає. І хоч би що там говорили орбани чи папи римські про “відвагу білого прапора”, жертви Бучі та Маріуполя є переконливішим аргументом, чому українцям варто боротися.
