By Особи з рідкісним генетичним розладом, що зветься синдромом Прадера-Віллі, ніколи не відчувають ситості, і цей невтамований голод може призвести до небезпечного для життя ожиріння. Науковці, які досліджують цю проблему, відкрили, що мозочок, структура у формі кулака, яку раніше не пов’язували з відчуттям голоду, є ключовим для регуляції ситості в осіб із цією недугою – пише Діана Квон у журналі Scientific American.
Це найновіше із серії відкриттів, які демонструють, що мозочок, який, як довго вважали, відповідає за координацію механічних рухів, відіграє також важливу роль у пізнавальних процесах, емоціях і поведінці. “Ми виявили цілий спектр мозочкового контролю за прийманням їжі”, – говорить Альберт Чен, нейронауковець із Scintillon Institute у Каліфорнії.
Дослідницький проєкт розпочався із випадкового спостереження: Чен і його група зауважили, що вони здатні зробити так, щоб миші припинили їсти, активуючи невеликі групи нейронів у тих місцях мозочка, що відомі як передні глибокі мозочкові ядра (aDCN). Заінтриговані цим, вони зв’язалися зі своїми колегами з Гарвардської медичної школи. Там науковці зібрали дані за допомогою функціональної МРТ, щоб порівняти активність мозку 14 пацієнтів із синдромом Прадера-Віллі й 14 осіб, які не мають цієї недуги, у той час, коли кожен із піддослідних розглядав зображення їжі – або відразу після приймання їжі, або після утримання від їжі, яке тривало не менш ніж 4 години.
Новий аналіз показав, що активність у тих самих ділянках aDCN, які група Чена виявила в мишей, була суттєво порушена в людей із синдромом Прадера-Віллі. У здорових осіб aDCN були активнішими у відповідь на демонстрацію зображень їжі під час утримання, ніж відразу після їди, натомість такої відмінності не було у хворих учасників експерименту. Цей результат продемонстрував, що aDCN беруть участь у контролюванні голоду. Подальші експерименти на мишах, проведені дослідниками із кількох інших інститутів, показали, що збудження нейронів aDCN у тварин радикально зменшує споживання їжі, притупляючи реакцію задоволення від їжі в мозковому центрі. Це відкриття нещодавно було докладно описане в Nature.
Упродовж років нейронауковці, що досліджують апетит, зосереджувалися здебільшого на гіпоталамусі, ділянці мозку, що відповідає за регулювання енергетичної рівноваги, або ж на осередках оброблення винагород, як-от прилегле ядро. А тепер ця група виявила в мозку новий центр, пов’язаний із їжею, каже Ілейнор Гінтон, нейронауковиця з Бристольського університету в Англії, яка не брала участі в цих дослідженнях. “Я вивчаю апетит приблизно 15 років, але мозочок ніколи досі не входив у цю сферу зацікавлень, – говорить Гінтон. – Гадаю, що це матиме велике значення як для лікування синдрому Прадера-Віллі, так і в набагато ширшій перспективі – для розв’язання проблеми ожиріння серед усього населення”.
Чимало співробітників Чена зараз планують перевірити, чи вдасться їм маніпулювати тією структурою мозку в здорових людей за допомогою неінвазійного втручання – транскраніальної магнітної стимуляції. Якщо це вдасться, каже Чен, то, можливо, вийде і провести клінічний експеримент.
