Демократія vs диктатура

Демократія vs диктатура

Неприхований провал мобілізації суспільства на боротьбу за виживання, що помітний в Україні, притаманний і західним демократіям, які здаються розгубленими, дезорієнтованими та невпевненими перед диктатурами Росії та Китаю.

Диктатури використовують головну цінність демократії — свободу — як зброю проти неї ж самої. Ворожі західним демократіям сили та неприхована російська агентура на цілком законних підставах свободи слова проводять мітинги в західних столицях, ведуть медіакампанії й навіть паплюжать західні демократії із парламентських трибун. Не варто згадувати Орбана, польських блокувальників українського кордону, “Альтернативу для Німеччини” чи французьку подружку Путіна Марін Ле Пен, якщо навіть в Україні влада нічого не може вдіяти з блогерами та адвокатами, які організовано зривають мобілізацію і транслюють свої дії в інтернеті.

Прикладом першої в історії поразки демократії є Пелопоннеська війна, яка велася між тоталітарною Спартою та Афінською демократією. Деморалізація та суспільний занепад в Афінах призвели до збільшення впливу на народні збори демагогів (сучасною мовою — блогерів, інфлюенсерів і грантових активістів). Демагоги пристрасно спекулювали на настроях мас і дискредитували таких державних стратегів, як Перикл, що був одним із найвизначніших оборонців Афін. Під впливом демографічних втрат і низки невдач ослаблені та розхитані народними невдоволеннями Афіни капітулювали. Демократію було скасовано, в Афінах встановився олігархічний режим “тридцяти тиранів”, який дав громадам міста (філам) принизливі назви, як-от “філа свиней”.

Історія демонструє чимало ситуацій, коли перемагала не правда і воля, а сила й рабство. Ідеолог українського консерватизму В’ячеслав Липинський вважав демократію, яку втілювала Директорія УНР, винною в поразці українських визвольних змагань і більшовицькій окупації України, що спричинили подальше страждання українського народу. Порятунком тодішньої української державності, на думку консерватора, була лише гетьманська влада.

Навіть у Другій світовій країни Заходу перемогли тоталітарний Третій Рейх значною мірою завдяки людським ресурсам ще більш тоталітарного СРСР, який гнав людей мільйонами на смерть. Уже у XXI ст. сирійський диктатор Башар Асад за підтримки дружніх диктатур переміг підтримувані Заходом сили опозиції й втримався при владі. Сирія стала шаховою дошкою для Заходу й режимів Росії та Ірану, а сирійська демократія загинула, не встигнувши народитися.

Диктатури можуть бути більш ефективні у війні, аніж демократії, адже здатні швидко мобілізувати ресурси, тоді як демократії намагатимуться знайти компроміс у дебатах. Українська журналістка та снайперка Олена Білозерська зазначає, що “у критичних ситуаціях перемагають ті суспільства, які здатні примусити своїх членів робити те, що невигідне кожному з них поодинці, але необхідне для виживання популяції”. Приклад постачання озброєнь у російсько-українському протистоянні наочно свідчить не на користь демократій. Поки європейські країни кілька місяців обговорювали можливість військових постачань і надсилали Україні по 5–10 одиниць техніки, Північна Корея та Іран без зайвого шуму забезпечили РФ тисячами безпілотників і мільйоном снарядів.

Поки Україна відчуває труднощі з мобілізацією, а проросійські блогери та агенти проводять семінари на тему “Як законно відмовитися від мобілізації” і на камеру влаштовують провокації проти працівників ТЦК, у РФ, незважаючи на права людини, перетворюють чоловіків на воєнних рабів. Хто в Росії не з’явиться за повісткою — буде позбавлений водійських прав, внесений у реєстр боржників, втратить банківські рахунки та картки й буде перетворений на вигнанця без засобів для існування. В Україні ж не готові піти на такі конституційні порушення прав людини. 

Піти ж на відверто диктаторські закони Україна не може через прагнення швидко вступити до ЄС, правова система якого взагалі не пристосована до воєнного часу. Німеччина не знає, що робити з невідомими приватними безпілотниками, які літають над її полігонами, і які правові механізми застосувати, щоб не порушити права власників цих дронів. А що вже казати про примусову мобілізацію в разі великої війни? Якщо справдяться слова європейських лідерів про можливість воєнного конфлікту ЄС із Росією і європейські суспільства не почнуть діяти задля оборони, то невдовзі їхні жінки та діти продаватимуться на чеченських базарах як раби.

Однак за правильних умов демократичні країни можуть перемагати диктатури, використовуючи їхнє нелюдське ставлення до підданих проти них. Ідеї свободи та рівності можуть приносити перемогу над більш зорганізованим, дисциплінованим, авторитарним противником. Республіканський Рим перемагав у війнах жорстко дисципліновані монархічні держави. Республіканська Франція не лише захистила себе після Великої французької революції, воюючи одночасно проти вандейських сепаратистів і монархічних режимів Росії, Туреччини, Пруссії, Саксонії, Австрії, Англії, Тоскани, Швеції, Іспанії, Неаполітанського королівства, але й перенесла бойові дії на територію противників. Саме гасла рівності, свободи й братерства приносили перемоги арміям Наполеона, які розбили п’ять міжнародних коаліцій наймогутніших держав світу. Вони несли народам сусідніх монархій республіканські цінності й визволення від тиранії, тоді як солдати цих країн неохоче мусили захищати своїх королів, дворян, кріпацтво й феодальний лад.

У XX ст. демократичні країни перемогли в “холодній війні”, а тоталітарний блок розсипався, як картковий будинок, адже народи під владою комунізму насправді мріяли жити при капіталізмі. Навіть тотальна пропаганда не дала змоги приховати від підданих правду про те, що під владою противника людям живеться краще.

Однак у перемозі демократій над диктатурами найважливішим моментом є не так внутрішня мотивація прихильників свободи, як сила ідеї демократії, поширення демократичних закликів на суспільство та армію противника. Адже ефективна пропаганда прав людини, ідей рівності, свободи та індивідуалізму здатна нівелювати військову спроможність навіть армій демократичних держав.

У 1918 році під час інтервенції країн Антанти в охоплені революціями Росію й Україну більшовики застосували потужну інформаційну кампанію проти європейських військових. Тисячі комуністичних агітаторів розповсюджували газети й листівки англійською, французькою, грецькою мовами, у яких закликали європейських трудящих не воювати проти російських робітників, а повернути зброю проти своїх буржуїв та експлуататорів. Організація в тилу країн Антанти демонстрацій матерів і жінок проти участі їхніх чоловіків у війні за чужі інтереси доповнила більшовицький план: армії наймогутніших у світі Британської та Французької імперій не пройшли й кількох десятків кілометрів окупованими територіями й відмовилися виконувати накази офіцерів, пройнявшись спокусливими пропагандистськими гаслами рівності, пролетарської солідарності та справедливого антиелітизму, які благородно обґрунтовували їхнє небажання воювати.

Сьогодні гасла “Нехай депутати йдуть воюють”, “Чому лише бідні на фронті, а не сини багатіїв?” кремлівські раби використовують проти нас, хоча в них набагато більше причин ставити собі такі запитання, аніж іти в м’ясні штурми й тисячами удобрювати чужу землю.

Щоб українська демократія стала сильнішою, застосувала свої переваги та не була вразливою до ворожих маніпуляцій на наших недоліках, потрібно поширити індивідуалізм і толерантність в середовищі ворога. А в нас на час воєнного стану виживання суспільства стало важливішим за виживання індивідуальне.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Перспективи поразки Українські перемоги 2023 року