By 
“Російський педагог, письменник, фундатор наукової педагогіки в Росії” – ось як характеризують Костянтина Ушинського російськомовні джерела. В Україні ж його знають як “українського та російського педагога українського походження”. Однак ніде не йдеться про те, що Ушинський був патріотом України.
Як бачимо, з розвалом Радянського Союзу ідеологічні штампи та стереотипи не зникли й навіть не ослабли. Якщо ніде в офіційних джерелах РФ не зазначено, що українець Ушинський заснував педагогічну науку, став основоположником народної школи в Російській імперії, то й не дивно, що його помилково вважають росіянином. Українські автори натомість натякають на зв’язок Ушинського з Україною: помер в Одесі, похований, відповідно до його заповіту, на території Видубицького монастиря в Києві. Отже, Костянтин Ушинський – українець чи ні?
Вітчизняні дослідники зазначають, що перші згадки про рід Ушинських в Україні датуються поч. ХVІІІ століття. Деякі предки педагога були священнослужителями в Чернігівській губернії – про це йдеться в документах Iпол.ХІХ ст., в яких Ушинські намагалися довести своє дворянське походження.
Костянтин Ушинський народився 19 лютого (3 березня) 1823 р. на хуторі Богданка (Новгород-Сіверщина, Чернігівська губернія)[1], за іншими даними – у м. Тула 19 лютого (2 березня) 1824 р. Чому ці факти різняться?
Хутір Богданка має для Ушинського сакральне значення. Саме тут пройшло його дитинство і юність, тут він познайомився і з майбутньою дружиною Надією зі славного роду Дорошенків. У 1895 р. донька Ушинського, Надія Костянтинівна, побудувала в Богданці на материнські та свої кошти початкову школу для селянських дітей, виховання й навчання яких базувалося на вченні її батька-педагога.
Що ж до Тули, то це місто швидше пов’язане із кар’єрою батька Дмитра Григоровича – професійного військового. Із 1807 року він викладав у військовому корпусі, ходив у закордонні походи, а під час Вітчизняної війни 1812 року брав участь у битві під Бородіно. У 1820 році пішов у відставку у званні підполковника через хворобу, але вже через рік, трохи підлікувавшись, повернувся на державну службу. Відтак працював у Тульській казенній палаті. 19 лютого 1824 року в Тулі реєструють його сина Костянтина – майбутнього педагога.
Мати Ушинського, Любов Степанівна, належала графського роду Капністів, найвідомішим представником якого був поет Василь Капніст, автор комедії “Ябеда”. Любов Степанівна мала великий вплив на дітей, дала їм початкову освіту. У 1835 році вона передчасно померла.
Отже, ким вважав себе Костянтин Ушинський – українцем чи росіянином? Педагог писав: “Ні, я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі[2]”. Батьківщиною для Ушинського був Київ. Не Петербург, не Москва і навіть не Тула, а Київ! У 1868 році, після приїзду із закордонного відрядження, у листі до свого друга Л. Модзалевського Ушинський повідомляв, що в майбутньому році планує повернутися “до себе на Батьківщину – в Київ[3]”.
Рідні педагога також мешкали в Україні. Наприклад, його син Костянтин Костянтинович разом з дружиною і дітьми проживав на Рівненщині в с. Рясники Гощанського району. Інші два сини Ушинського загинули у 1918 р. у російсько-українській війні.
Блискучому педагогу належить низка афоризмів про мову. Зокрема, він писав: “Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне і вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя… У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина… весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одно велике, історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, а є якраз саме цим життям. Коли зникає народна мова – народу нема більше”.
Чи йдеться тут про Росію, про російську мову? Очевидно, що ні, адже ні їй, ні її народові нічого не загрожувало. Усі ці слова Ушинського – про Україну й українців, про рідну мову педагога і його Батьківщину.
[1]Жадько В. О. Український некрополь. – Київ : СПД Жадько В. О, 2005. – 352с.
[2]Шендеровський В. А. “Ні, я українець!” – Костянтин Ушинський // Нехай не гасне світ науки. Книга перша. – Київ : ВД «Простір», 2009. – 416 с
[3]Народние блоги: Шевченко. “До себе на Батьківщину – в Київ”
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
