By Науковці вигадали, як екстрагувати величезну кількість оливи з ряски, однієї з водних рослин у природі, яка росте найшвидше. Переробка тієї рослинної оливи на біодизель, котрий використовується як паливо для транспорту і для обігріву, може бути важливим чинником більш зрівноваженого майбутнього – пише Кері Шейн у часописі Scientific American.
В рамках досліджень, результати котрих було опубліковано в Plant Biotechnology Journal, було генетично модифіковану ряску таким чином, аби вона давала оливи у сім разів більше, ніж соя – рослина, яку найчастіше використовують в даний момент для виробництва біодизелю. Головний автор праці Джон Шенклін, біохімік з Department of Energy National Laboratory у Брукгевен, твердить, що подальші дослідження дозволять подвоїти ефективність отримання оливи з ряски упродовж кількох років. Шенклін і його група співпрацювали з науковцями з із нью-йоркської Cold Spring HarborLaboratory.
На відміну від викопних палив, котрі утворюються під землею за сотні мільйонів років, біопалива можуть відтворюватись у швидшому темпі, ніж використовуватись. Палива, що отримуються з рослинної оливи, як і з ново виготовлених, так і з рециклінгу, тваринних жирів та водоростей, можуть залишати менший вуглецевий слід, ніж викопні палива у залежності від способу отримання тієї сировини – але останнім часом вони викликають чимало протестів. Частково це випливає з того факту, що значні ділянки сільськогосподарської землі тепер призначаються для заспокоєння попиту на енергію, а не на харчові продукти – понад 100 млн акрів с/г-ґрунтів у глобальному масштабі.
Водна ряска, котра росте на усіх континентах, окрім Антарктиди, і котра є однією із найефективніших на світі рослин з огляду на виробництво біомаси в перерахунку на один акр, має всі шанси стати переломним джерелом відновлювальної енергії з трьох причин. По-перше, бо росте у водному середовищі, а отже не буде конкурувати за урожайні землі з сільськогосподарськими культурами. По-друге, ряска чудово розвивається у воді, занечищеній відходами з с/г-виробництва, наприклад, стоками зі свинячих чи курячих ферм – потенційно очищаючи воду від сполук азоту і фосфору. По-третє, на думку Ребеки Ростон, біохімічки з University of Nebraska-Lincoln, котра не брала участі у цих дослідженнях, Шенклін і його група знайшли спосіб оминути поважну біотехнологічну перешкоду – модифіковані польові рослини зазвичай призначають значну кількість енергії на виробництво оливи і через це передчасно перестають рости.
В цьому новому експерименті, як каже Шенклін, науковці додали ген, що відповідає за утворення оливи, котрий початково є неактивним, «вмикаючи його так, неначе як запалюється світло» – шляхом додавання спеціальної часточки саме тоді, коли рослина завершує стадію росту. Цей процес «подіяв просто казково – каже Ростон. – Якщо вдасться його повторити у випадку з іншими видами – а немає причин вважати, що ні – це допоможе вирішити одну з наших найбільших проблем і отримати більше оливи з більшої кількості рослин без порушення їхнього росту».
Щоб запустити виробництво у промислових масштабах, науковцям доведеться спроектувати і збудувати резервуари велетенських розмірів для потреб вирощування модифікованих рослин і екстракції оливи – що на думку Шанкліна є значним викликом, оскільки ряска є нетиповою рослинною культурою і тому лише у незначній мірі можна буде використовувати існуючу рільничу інфраструктуру.
