By 
У середині квітня 2024 року німецький канцлер Олаф Шольц на чолі урядової делегації відвідав Китай. Візит відбувався на тлі розслідування Брюсселем справи про надання державних субсидій китайським виробникам вітроенергетичних турбін, що, на думку європейських експертів, забезпечує недоречну перевагу при реалізації проєктів у п’яти країнах-членах ЄС: Іспанії, Греції, Франції, Румунії та Болгарії. Євросоюз також проводить схоже розслідування щодо китайських виробників сонячних батарей і електропоїздів. Пекін назвав такі дії ЄС нерозсудливими та недружніми щодо Китаю. І це відобразилося навіть на протоколі зустрічі з О. Шольцом: були вивішені тільки два прапори, німецький і китайський, прапора ЄС не було.
Сторони обговорювали низку проблем: німецько-китайську економічну співпрацю, геополітичні проблеми, зокрема війну в Україні, конфлікт на Близькому Сході тощо. У контексті розмови про Україну О. Шольц укотре наголосив, що Китай у жодному разі не має надавати військової допомоги Росії. КНР не засудила російського вторгнення в Україну, а назвала його лише кризою. Пекін закликав припинити конфлікт, досягнути миру і провести переговори, але не вказав, на яких засадах. Китай не допомагає Росії відкрито, однак і не перешкоджає в цій справі Північній Кореї, на яку має вплив. Окрім того, товарообіг між РФ і КНР за останні роки суттєво зріс. Китай активно використовує Росію як сировинний придаток, скуповуючи за мінімальними цінами російські енергоносії. Так він допомагає фінансувати цю війну.
Німецький канцлер також порушив питання про можливість припинення конфлікту в Україні. Шольц звернувся з проханням до очільника Китаю, щоб той натиснув на кремлівського диктатора Путіна з вимогою припинити війну. Та хоча Пекін і має певні важелі впливу на Росію, тиснути на неї він не збирається, оскільки цей конфлікт геополітично вигідний Китаю: він показує слабкі місця Заходу, який, якщо порівняти з тоталітарними країнами, не завжди може швидко реагувати на виклики. Тож Росія є партнером Китаю в боротьбі із Заходом, оскільки КНР вигідне послаблення західних країн, які допомагають Україні, і вона прагне вийти на лідерські позиції у світі.
Сторони поговорили також про залучення Китаю до Швейцарського саміту миру, який організовує Україна. Сі Цзіньпін не відмовився, але і прямо не підтвердив, що КНР візьме в ньому участь. Китайський лідер вважає, що на саміті має бути також Росія, але Україна за жодних умов на це не погодиться. Та й Москва буде використовувати ці перемовини лише для чергових спекуляцій і своєї пропаганди, нібито вона прагне миру.
Пекін запропонував свої чотири принципи для припинення конфлікту. Першим є пріоритет миру та стабільності, а також утримання від егоїстичних досягнень. Цей пріоритет можна вважати сигналом як для Москви, так і для Києва. Москві варто зупинитися на досягнутому й забути про претензії на великі міста України та на виходи до адміністративних кордонів Донецької і Луганської областей. Проте й Києву також потрібно відкинути плани щодо кордонів 1991 року. Звичайно, Україна на це не погодиться.
Другим принципом є обмеження постачання зброї в Україну, щоб не підливати “олії у вогонь” і нібито так завершити війну. Проте допомога Заходу Україні життєво важлива. І конфлікт точно не затихне, оскільки Путін буде використовувати всі свої ресурси, щоб захопити якомога більше українських територій. Крім того, якщо навіть Захід обмежить чи припинить постачання зброї в Україну, то це не означає, що Китай перестане економічно допомагати Росії.
Третій принцип — це створення умов для відновлення миру та утримання від будь-яких ескалацій. Він відрізняється своєю обтічністю, і кожна сторона може тлумачити його на свою користь, тому його слід сприймати скоріше як данину традиції китайських дипломатичних формулювань.
А ось четвертий принцип — знизити негативний вплив на світову економіку й утримуватися від дій, які можуть порушити глобальні промислові мережі й ланцюжки постачання, — є цілком прийнятним і для України, і для країн Заходу, і для Китаю. Але саме Росія не хоче припиняти цієї кривавої бійні, вносячи нестабільність у світову економіку, тож саме на неї має тиснути Китай. Звичайно, можна обговорювати ці китайські пропозиції, але деякі з них є неприйнятними й небезпечними для України, а деякі — досить абстрактними й не передбачають конкретних дій.
Важливим було також обговорення небезпеки ядерної ескалації, оскільки російський диктатор останніми місяцями знову використовує ядерний шантаж. Сі Цзіньпін і О. Шольц погодилися, що застосування ядерної зброї не є припустимим за жодних умов. Китай розташований біля Північної Кореї, яка час від часу проводить випробування балістичних ракет, скеровуючи їх у бік Японії і створюючи напругу в регіоні. У цьому контексті Південна Корея та Японія заявили, що також хочуть створювати ядерну зброю. І тепер ще один сусід — Росія — починає брязкати ядерною булавою. Усе це зовсім не вигідно Китаю, який хоче посилювати економічну та торговельну співпрацю з країнами регіону й не прагне до відкритого ядерного конфлікту.
Хоча сторони здебільшого обговорювали геополітичні питання, важливими є і їхні економічні відносини. Разом з О. Шольцом у Китай їздили провідні представники німецьких компаній: Mercedes, Volkswagen, ASF, Siemens тощо. За результатами візиту канцлер Німеччини закликав відкрити європейський ринок для китайських автомобілів на рівних і прозорих умовах. Він також запропонував КНР відкрити китайський ринок для деяких європейських товарів, зокрема автомобілів, що буде вигідно насамперед німецьким автовиробникам.
Загалом візит минув на високому рівні. Хоча щодо конфлікту в Україні сторони залишилися при своїй думці, були досягнуті домовленості щодо активізації економічної співпраці між країнами.
