By Близько мільйона років тому імовірно невелика мутація розблокувала у пралюдей властивість, яка давала їм велику перевагу. Опублікована нещодавно в “Science advances” праця показує, що варіант критичного відтинку ДНК, званого геном рецептора гормону росту, захищав від голоду – зокрема, шляхом обмеження розмірів ціла в періоди нестатку. Цей варіант широко розповсюдився серед Homo sapiens та їхніх одноплемінників. І хоч його поширеність раптово знизилася приблизно 40 тис. років тому, особливо у Східній Азії та Євразії, то багато людей має його і понині – пише Джеймс Дайннін у часописі Scientific American.
У попередніх дослідженнях цей варіант, званий GHRd3, пов’язували з такими змінами як менші розміри тіла при народженні та прискорене статеве дозрівання, а також з іншими властивостями, що могли приносити користь організмові в умовах нестатку поживи – розповідає головний автор дослідження Омер Гокцумен, антрополог з Університету Баффало. Та попри це дослідники хотіли точно дізнатися, яку роль ця мутація відіграла в еволюції людини.
З цією метою Гокцумен і його співробітники використали миші. А радше перетворили деяких мишей на аналог пралюдини. За допомогою знарядь для генетичної едиції CRISPR-Cas9 група усунула фрагмент гену рецептора гормону росту у мишей таким чином, щоб він нагадував варіант GHRd3. Модифіковані миші не вирізнялися нічим особливим, коли їх нормально годували. Та коли вони отримували дуже мало їжі, то самці стали меншими, ніж їхні немодифіковані відповідники. Група Гокцумена відкрила ще й те, що в групі 176 сучасних людських дітей, котрі зазнали нестатку живлення, наслідки цього були менш помітними у хлопчиків і дівчат, котрі мали GHRd3.
Ці відкриття можуть допомогти у поясненні, чому GHRd3 зберігся до наших часів. Можливо, як припускають дослідники, в часах нестатків вигідніше було бути малим, натомість в період достатку вигравали великі розміри. Зміни в доступності до ресурсів могли тоді зрівноважити недоліки і переваги різних варіантів в рамках популяції. «Це компроміс – каже Гокцумен. – Імовірно я краще б почувався, ніж Арнольд Шварцнеггер, коли б кожен з нас отримував по 1000 кілокалорій на день».
Представлені групою пояснення є «дуже правдоподібними» – вважає Меган Денніс, генетичка з Університету Каліфорнії у Дейвіс, котра не брала участі у цих дослідженнях. Вона схвалює експерименти на мишах, але звертає увагу, що модифікований ген GHRd3 задіяний у настільки багатьох базових процесах, що важко визначити найважливіші позитиви, які він приносить у сфері адаптації. «Гадаю, що тут може відбуватися чимало різноманітних речей» – каже Денніс.
Дослідники надалі задумуються над тим, що могло спричинити спад поширення цього варіанту близько 40 тис. років тому. Чи це були кліматичні зміни, міграції або ж поява кращих знарядь для мисливства та рибальства. Однак, не виключено, що це було щось цілком інше, каже Гокцумен: «Це справді дуже захопливий етап еволюції людини».
