By 
Справа звільнення генерала Залужного стала одним із найвагоміших інформприводів, які Кремлю вдалося роздути для розколу в українському суспільстві. Останні кілька років Кремль марно намагався підірвати стійкість України зсередини, використовуючи регіональний сепаратизм, мовну та релігійну карти й навіть класовий розкол, тиражуючи історії про те, що мобілізують лише бідних, а багаті “всі відкупилися”. Однак найглибший суспільний розкол, до підживлення якого вдаються російські спецслужби, спричинило звільнення Залужного, яке проросійські тролі та емоційно заряджені українці почали роздувати до масштабів “зради”, після якої вже “пора йти на Київ”. А невдачі української армії та відступ з Авдіївки подаються як “зрада росіянина Сирського”. Поширювачі “зради” не згадують того факту, що Авдіївка потрапила в напівоточення через затримку американської допомоги з боєприпасами, внаслідок чого ЗСУ не мали чим знищувати окупантів, що наступають.
І навіть призначення Валерія Залужного послом у Великобританії не зняло суспільної напруги, а сприймається як заслання небезпечного опонента Зеленського (попри несподівану взаємну згоду такого призначення).
Нова атака в російській інформаційній війні проти України базується на використанні порушення другої заповіді: не сотвори собі кумира. Культ Залужного набув разючих масштабів поширення в українському сегменті соцмереж. Безумовно, у перший рік війни, коли окупанти вдерлися на території дев’яти областей, нації була потрібна психологічна розрада — упевнений у собі “батько”, який усіх захистить. Зеленський на таку роль не тягнув. Але дописи із прославлянням Залужного так часто з’являлися у фейсбуці, що це було схоже на якусь масову інформаційну кампанію.
Здавалося б, що поганого в тому, що Україна має героя, яким можна пишатися? Чому б не поширювати про це дописи? Люди мають схильність до персоніфікацій і прагнуть бачити процеси, уособлені у справжніх особах.Але культ хвалебних од “залізному генералу” був таким масовим, що це нагадало інформаційну кампанію прославляння Надії Савченко. Тоді теж тисячі українськомовних акаунтів із патріотичними фотографіями поширювали молитви та емоційні повідомлення про “нашу Надію”, “українську Жанну д’Арк” тощо.
Варто сподіватися, що Залужного масово піарили саме українці з патріотичних почуттів, але прецедент Савченко мав би навчити нас базової інформаційної гігієни: якщо когось дуже піарять — не варто поспішати зводити на п’єдестал кумира. Це не означає, що кремлівські боти допомагали створювати культ Залужного — на старті війни це не було потрібно Кремлю. Але під час конфлікту Зеленського з головнокомандувачем “топити за Залужного” раптом узялися підозрілі акаунти, а контент із позначкою “реклама” та русизмами, що висвітлював пропагандистські наративи на користь генерала, почав сіяти розкол між командуванням ЗСУ та політичним керівництвом України. Класична мрія будь-якого ворога, яка, однак, не стала такою очевидною для багатьох українців.
Одна з останніх російських проплачених реклам у фейсбуці зображає схему “свої та чужі”, у якій Залужного начебто підтримують відомі патріотичні політики та проукраїнські західні лідери, а Зеленського — Безугла та дискредитовані “слуги народу”. Паралельно поширився фейк, що Залужний начебто вступив у партію “Європейська солідарність”, а кремлівські боти навіть оприлюднили його “партійний квиток”. Безперечно, Валерій Залужний не має стосунку до цієї кампанії, але Москва не запитує нічиєї згоди, щоб посіяти ворожнечу між українцями. На тлі проблем ЗСУ Кремль намагається максимально поширювати кейс Залужного для розпалювання конфліктів між владою й опозицією, а також (особливо) — в українській армії.
Кремль користується важким становищем України, яка переживає спад підтримки з Вашингтона, і закидає в інформаційний простір тези, що всі наші труднощі начебто через те, що “некомпетентна влада шоуменів звільнила професійного бойового генерала через заздрість до його успіхів”. Суспільство не знає, чи є тут зерно правди, а деякі коментарі західних журналістів про честолюбність Зеленського доповнюють такий інформаційний вкид. За цих умов Сирському буде важче ухвалювати рішення, адже недоброзичливці та російські ботоферми одразу тавруватимуть їх як “підготовку до зради” й “зачистку офіцерів Залужного”. Такими тезами нам намагаються нав’язати думку про те, що перемозі й незалежності України “загрожує” президент і головнокомандувач, тож “їх треба зупинити, поки не стало пізно”.
На найбільш неосвічених виборців розрахована дезінформаційна теза про те, що начебто “єврей Зеленський і «росіянин» Сирський” планують могилізацію українців, а єдиного українця Залужного, який стояв їм на шляху, звільнили й заслали якомога далі. А за всім цим стоїть Захід, який штовхає нас до продовження війни до останнього українця замість миру з Росією (тобто миру шляхом капітуляції!). Й Америка спеціально нам не допомагає, щоб винищити український народ у м’ясних штурмах і захопити нашу найродючішу у світі землю. І нащо тоді простому українцеві мобілізовуватися, якщо його загибель стане частиною “зловісного плану” західних ляльковиків? Українського обивателя, заляканого мобілізаційними скандалами вперемішку з фейками, штовхають до думки, що краще або саботувати повістки, або йти на Київ, щоб скинути Зеленського і “врятувати Україну”.
У середовищі вітчизняних конспірологів уже домінує саме така картина дійсності, де нашим ворогом є Захід, а не Росія. Стовідсотковий збіг такої ахінеї з російськими пропагандистськими тезами, які давно закликають солдатів ЗСУ допомогти Кремлю повалити чинний уряд і захопити Київ, замовчується. Як і катастрофічні наслідки такого сценарію для українських пішаків, яких Москва за допомогою методів прихованого впливу хоче використати замість російських “чмобіків”, змусивши українців воювати з українцями. Адже сім’ям загиблих росіян треба давати “Ладу Калину”, бурятам — мішок цукру, а от українцям, які робитимуть замість росіян їхню брудну роботу, нічого не треба платити. Можна хіба запастися попкорном і горілкою, щоб спостерігати, як вони вбивають одне одного у внутрішньому протистоянні.
На жаль, влада, транслюючи в “Єдиних новинах” переможні удари безпілотників по території РФ, досі подає війну через рожеві окуляри, хоча мала б аргументовано спростувати небезпечні тези, які набувають усе більшої популярності. Корупційні скандали, що їх часто викривають саме державні правоохоронні органи, і нерозв’язана проблема з непрозорими аспектами мобілізації лише підживлюють конспірологічні версії пригнічених громадян. А нещодавні анонси уряду про бронь від мобілізації залежно від кількості сплачених податків сприяють поширенню російської пропаганди серед українців, здатні загальмувати мобілізацію чи навіть призвести до випадків саботажу, а не посилити обороноздатність країни.
В українській історії вистачало героїв, але було мало державотворців. Українці перемогли московитів під Конотопом, але потім не змоги зберегти єдності та уникнути антигетьманських повстань, піднятих народними героями. Ми перемогли в багатьох боях у 1919 році, але втратили державність через брак союзників і національної єдності. Сьогодні Москва знову робить ставку на “українських підрядників” у захопленні України. Але найбільша відповідальність лежить на владі: легко з ретроспективи звинувачувати “несвідомий народ”, маючи лише шоуменські поняття про суспільні процеси, й, що найважливіше, ігнорувати зловживання, які доводять людей до кипіння.
