By Науковці вже давно намагаються поєднувати злети і падіння древніх імперій з коливаннями клімату. Навіть якщо не він став причиною політичних і суспільних заворушень, то часто випробовував здатність держави чи суспільства справлятися з природніми кризами. Цього разу група дослідників зайнялася кліматичною історією стародавнього Риму, звертаючись з цією метою до архіву, прикритого осадами на дні Іонічного моря поблизу Салентинського півострова, тобто підбора італійського чобота – пише Анджей Холдис на польському науково-популярному інтернет-порталі Pulsar.
Творцями нетипової хроніки є водорості з групи динофлагелятів. У їхніх скаменілих оболонках, збудованих із дуже витривалого полімеру, збереглася інформація про давні коливання температури у південній частині сучасної Італії. Успіх справи базується на видобуванні і розшифровуванні закодованої динофлагелятами інформації. Це вдалося колективові під керівництвом Керін Зонневельд, палеокліматологині з Бременського університету.
Уваги заслуговує точність реконструкції, яку науковці представили в Science Advances. Кліматичні зміни було прослідковано з точністю до трьох років. Такі точні аналізи належать до рідкісних, а в даному випадку ними охоплено період аж восьми століть – від ІІ ст. до н.е. по VI ст. н.е.
Клімат трьох перших з них виявився дуже лагідним для мешканців стародавнього Риму, але потім ставало щораз гірше. Кудись зникла попередня стабільність – тепліші періоди переривались холоднішими, при чому переходи поміж ними були різкими. Три головні фази охолодження припали на другу половину ІІ століття, другу половину ІІІ ст. та першу половину VI ст.
Маючи на руках палеокліматичні дані, група Зонневельд, в якій були також історики, опрацювала каталог епідемій, котрі переслідувала імперію. Коли цей календар порівняли з інформацією, отриманою від динофлагелятів, то виявилося, що три найстрашніші епідемії – зараза Антонінів (165-180 роки), зараза Кипріана (250-270 роки) та зараза Юстиніана (537-590 роки) – ідеально збіглися з трьома фазами охолодження.
«Багато чинників відповідають за виникнення пандемій. Зміна клімату може бути одним із них. Бо спад температури, зазвичай, спричиняє кризу у рільництві, а хронічно голодні люди легше стають жертвами патогенів, котрі стають як більш заразними, так і вбивчими» – підкреслюють автори дослідження.
