By На початку ХХІ століття здавалось, що стандартна космологічна модель є цілісною. Такою, що приховує багато таємниць – звичайно. Повною плідних сфер для подальших досліджень – без сумніву. Але загалом усе трималося купи: приблизно дві третини Всесвіту становила темна енергія (таємниче щось, що прискорює його експансію), майже одну четверту – темна матерія (таємниче щось, що детермінує еволюцію його структури), а 4-5% – “звичайна” матерія (тобто те, з чого створені ми, планети, зірки, галактики і все, про що завжди, не рахуючи останніх кількох десятиліть, ми думали, що з цього складається весь Всесвіт). Усе це формувало логічну цілісність – пише Річард Панек у журналі Scientific American.
Не так швидко чи, точніше – надто швидко.
Упродовж останніх років з’явилась розбіжність між двома способами вимірювання темпу експансії Всесвіту – величини, званої сталою Габбла (H0). Метод, що полягає на започаткуванні вимірювань у сучасному Всесвіті і поверненні до все давніших етапів, послідовно давав одне значення H0. Водночас вимірювання, що починалися у найраніших стадіях Всесвіту і йшли до цього моменту, давали інше значення – таке, з якого мало б випливати, що Всесвіт розширюється швидше, ніж ми гадали.
Різниця не є великою, але оскільки малі кількісні відмінності збільшуються у часопросторовому масштабі Всесвіту, то вона може виявитись космологічно значною. Знаючи, з якою швидкістю розширюється Всесвіт, космологи можуть проводити екстраполяції назад у часі, щоб визначити його вік. Також вчені здатні екстраполювати у майбутнє і дізнатись, коли згідно з сучасною теорією простір між галактиками стане настільки великим, що космос виглядатиме, наче цілковита пустка, що безпосередньо нас оточуватиме. Правильне значення H0 може навіть допомогти з’ясувати, чим є темна енергія, яка прискорює експансію.
Поки що вимірювання, що починаються в ранньому Всесвіті і просуваються вперед, дають одне значення H0, а от обрахунки, що стартують у сьогоднішньому Всесвіті і повертаються назад, – інше. Такі ситуації в науці зовсім не є рідкістю. Різниці зазвичай зникають після точнішого аналізу – і впродовж останнього десятиліття космологи мали надію, що саме так станеться і з цією проблемою. Однак розбіжності загострюються з року на рік, а кожен наступний набір вимірювань стає все важче підважити. Зараз щодо цієї проблеми виник певен консенсус.
Ніхто не вважає, що стандартна космологічна модель є зовсім поганою. Але щось не сходиться – можливо, у спостереженнях, а може – у їхній інтерпретації. Та обидва ці сценарії однаково видаються мало правдоподібними. Залишається остання можливість – так само неправдоподібна, однак менш несприйнятна: щось не так у самій космологічній моделі.
