By 
Нещодавня перепалка між президентом Зеленським і міністром оборони Британії Беном Воллесом вказала на те, що українська перемога матиме серйозні загрози, якщо наша влада не зуміє вибудувати правильних відносин із союзниками.
Підводні камені партнерства
Слова Воллеса про необхідність вдячності з боку України та фраза “Ви знаєте, ми не Amazon” засвідчили про наростання сумнозвісної “втоми від України”, тривалої проблеми, яка дорого коштує західним партнерам. Натомість відповідь Зеленського на пресконференції за підсумками саміту НАТО у Вільнюсі в стилі “Можемо зранку прокидатися і дякувати міністру особисто” продемонструвала приховані тертя і навіть конфлікти між українською владою та євроатлантичними партнерами, які вже виринають у публічному просторі. Відвертий тролінг у висловлюванні Зеленського про щоранкову вдячність Воллесу став небезпечним сигналом глибоких непорозумінь між Києвом і Заходом, які можуть спричинити зменшення і навіть тимчасове припинення постачання західних озброєнь Україні.
Україна воліла б швидше витіснити росіян зі своєї землі, натомість західні стратеги розглядають її як своєрідний капкан для Росії. А капкан повинен тримати й ослаблювати довго. Українська влада, схоже, не згодна на тривалу війну на виснаження лише за власною участю. Вступ у НАТО міг би бути шансом припинення російської агресії.
У протистоянні російській агресії в України немає ідеальних союзників, але це наші єдині союзники. Так, нам дають недостатньо зброї, отримуємо її поетапно — і навіть це треба випрошувати. Якби в часи Другої світової Захід так само надавав допомогу СРСР, відмовляючи спочатку в танках, потім у літаках і далекобійній зброї, невідомо, скільки ще десятиліть Східна Європа лежала б у задимлених руїнах.
Україна чи не вперше в новітній історії розпочинає контрнаступ без підтримки авіації, бо Штати шкодують не найновіших літаків, що коштують 25 млн за штуку. Бюрократи Пентагону рахують вартість допомоги Україні не так за цінами старої й часто списаної техніки, як за вартістю закупівель нових озброєнь для армії США. Інакше кажучи, нам дали старі “Жигулі”, а обраховують цю допомогу за вартістю нового кросовера, який Америка закупить для свого війська на заміну. Чимало країн Заходу здобувають вигоду від постачання старої зброї Україні, одержуючи натомість технології найновішого покоління. Окрім, напевно, країн Балтії, союзники не поспішають віддавати останнє, щоб врятувати життя українців. Але й казати це союзникам в очі ми також не можемо — ставки занадто високі.
Дарованому коню про НАТО не розповідають
З одного боку, Україні начебто ніхто й не повинен віддавати найновіші й дефіцитні запаси власних озброєнь, враховуючи, що навіть Київ не виділяє на це свої останні кошти. Під час війни ми маємо гроші й на нові дороги, і на барабани в укриттях, і на численні другорядні витрати, без яких можна було б обійтися. Зрештою, якщо пересічні українці витрачають кошти на відпочинок і предмети розкоші, а не на максимальну допомогу своїм співвітчизникам-біженцям, то як можна очікувати, щоб далекі країни допомагали більше?
Ніхто не винен українській владі, яка за щонайменше пів року активних попереджень про війну не закупила достатньо оборонних ресурсів. Й Україна має бути вдячна за економічну та військову підтримку, без якої наша економіка була б розвалена, а армія, напевно, партизанила б десь на Правобережжі.
І нам зовсім не допоможуть дописи в соцмережах про “боягузливе НАТО” і про те, що “це Альянс має відповідати стандартам ЗСУ”. Можна скільки завгодно згадувати російські ракети, що поцілили в Польщу, але це взагалі не наблизить нас до колективної безпеки. Наші партнери неідеальні, вони є скоріше спонсорами, а не меценатами, але капризно ображатися на них ми також не можемо. Посварившись із союзниками, Україна має всі шанси отримати війну на десятиліття і залишитися наодинці з агресором.
Українська влада на міжнародній арені займається агресивним жебрацтвом, апелюючи до моральності та західних цінностей і ставлячи в незручне становище європейських політиків, яким важко пояснювати відмову без цинізму. І в цьому офіційний Київ цілком можна зрозуміти, адже Захід, який так активно вчив Україну демократичних цінностей, змушений демонструвати власну повагу до людського життя та дотримання міжнародного права, а не розповідати в кулуарах про real politics.
Формула української перемоги
З іншого боку, ослаблюючи Росію, ми ослаблюємо й геополітичного суперника Заходу, якому російські державні діячі погрожують ядерним ударом. Сьогодні у світі наростають популярні антизахідні настрої, які щедро фінансує Москва. Колишні колонії вимагають фінансових компенсацій за події, які трапилися сотні років тому. Чимало авторитарних режимів не задоволені поширенням демократичних цінностей і намагаються законсервувати свою диктатуру “власним шляхом, без західного неоколоніального диктату”. Хоча зазвичай під цим розуміють безперешкодний простір для корупції, кумівства і репресій проти власного народу без докорів із боку міжнародної спільноти.
Поразка України у війні з російським агресором означатиме слабкість Заходу і тріумф антизахідних сил. Якщо це станеться, Китай нападе на Тайвань, а об США та ЄС почнуть витирати ноги. Захід сьогодні утримує статус планетарного альфа-самця, але доброго, гуманного та толерантного. Але коли він покаже слабинку — його загризуть авторитарні гієни третього світу, яких Захід примушував мити руки перед їдою, забороняв варварські звичаї та засуджував за терор проти власних народів. Перемога України — це підтвердження для західного альфа-самця, що Акела ще має порох у порохівницях.
Типовий американський республіканець, який без жалю підтримував безглузді американські війни в Іраку та Афганістані, а тепер рахує кожен цент американської допомоги Україні, мав би нарешті усвідомити, що Штатам рано чи пізно доведеться зупиняти Росію. І краще це робити в Україні, аніж значно західніше.
Насправді перемога України потрібна Заходу не менше, аніж українцям. Союзники вже вклалися в цей “проєкт” як іміджево, так і матеріально. Завдання української влади — стимулювати та підтримувати відносини з нашими геополітичними інвесторами, а не псувати їх і виносити на публіку залаштункові незгоди.
Війна з російським агресором може тривати й набагато довше, ніж до президентських виборів у США 2024 року, водночас залежність України від західної допомоги надзвичайно критична. Команді Зеленського добре вдавалося навіть на світовій арені формувати для президента імідж простого хлопця з народу, який подобається людям. Але якщо цей хлопець після епічного дебюту не зуміє надалі домовитися із західними політиками й тролитиме тих, у кого доводиться просити, і без того не найгарячіше ставлення до України може охолонути. Геополітика не залишає місця для образ та емоцій, а формула української перемоги містить пункт про добру взаємодію з тими, від кого ми залежні. Було б дуже незручно потім пояснювати нащадкам, що спочатку все добре починалося, а потім ми пересварилися із союзниками.
