By 
Якщо хтось думає, що тема війни пройшла повз окультні кола, то він сильно помиляється. Кажуть, істинне небо ще не закрилося після Рахманних днів, а титулярні “мольфари” та інші ворожбити сповнилися волонтерського духу й вирушили до непростих місць. Або ж засіли за обертові столи. І все для того, аби відвернути війну.
“Так ви ж не вперше збираєтеся, – кажу я знайомому окультисту. – Уже кілька разів збиралися, пили міцні відвари, викликали з-під скелі духів, приповідали над сплячою папороттю, крутили дощечки та витанцьовували довкола казанків. Але ситуація від того не стала кращою. Бомби поки що не падають, але на сході й далі збираються темні хмари”.
“Бо ж «там» знають і протидіють”, – пояснює знайомий окультист. Відтак дістає паперову теку і виймає звідти пожовтілу газетну вирізку. Там написано, що всіма кремлівськими відьмаками керує обізнана на містичних речах жіночка. І що називають її Джахан Поллиєва.
Цій конспірологічній казці, мабуть, уже років зо двадцять, якщо не більше. Відкриті джерела розповідають нам, що етнічна туркменка Джахан Реджепівна Поллиєва (Jahan Rejep-kyzy Pollyýewa, 1960 р.н.) за часів Єльцина, “раннього Путіна” й Медведєва і справді зробила блискучу кар’єру. Упродовж тривалого часу вона була спічрайтеркою (кажуть, що не найгіршою) і близькою радницею трьох російських президентів. За що і здобула почесну (і добре оплачувану) посаду в суднобудівній компанії, звання заслуженого юриста, заслуженого діяча мистецтв, різноманітні ордени та премії, а також членство в Союзі письменників як авторка совково-карамельних пісенних текстів.
Неофіційні джерела згадують її центрову позицію в московських містично-мистецьких салонах на початку міленіуму, близьку дружбу з всесильною донькою Єльцина та з відомими екстрасенсами. А ще ті джерела розповідають про запеклу апаратну війну Поллиєвої з далеким від усякої містики Сурковим, яка закінчилася для Джахан Реджепівни (а водночас і для всієї єльцинської Сім’ї) прикрою поразкою та втратою позицій на Старій площі. Подейкують, Суркова було проклято – надалі це конкретно вплинуло на його здоров’я. Але все це – історії з днів минулих. Теперішніх подій вони стосуються віддалено. Якщо стосуються взагалі.
Люди, які цікавляться магічними атаками, відштовхуючись від тих стереотипів, що панують на профанному рівні, зазвичай уявляють їх чимось на кшталт сюжету “Міфогенної любові каст” Павла Пепперштейна. Там, як відомо, за лаштунками битв Другої світової розгортаються невидимі простим смертним, але від того не менш епічні та витратні битви мобілізованих магів та окультних сутностей. Вони сприймають людську війну як веселу гру. Щоб “нейтралізувати” їх, герої Пепперштейна відвертають їхню увагу на щось цікавіше.
Тож профанам ввижається, що десь “на дачі” (в лісі, у підвалі) збирають військовозобов’язаних екстрасенсів, які за наказом товариша сержанта зранку жують сушені кактуси, аби перед сніданком усією ротою покрокувати в астрал, звідти потрапити до мозку ворожого лідера й героїчно дізнатися про все. Або ж не менш героїчно “перемкнути” на нього потойбічну потвору.
Якби зацікавлені люди уважніше читали оту в дечому майже візіонерську “Міфогенну любов”, то вони б, може, зрозуміли, що реальні практики (а не “рекламно-ігрові” окультисти) уникають колективів, салонів і телепередач, як чуми з холерою. Що практиків неможливо мобілізувати чи припнути до суспільно корисної служби. Проте, з іншого боку, це не означає, що вони зовсім байдужі до тих рівнів буття, де відбувається політика.
Час від часу у відкритому доступі з’являється інформація про контакти політиків і військових із людьми, що мають незвичайні вміння. Ці дані уривчасті, пропущені через фільтри невігластва та прикрашені усякою пригодницькою маячнею, запозиченою з “Марвелу” та інших не менш актуальних всесвітів.
Насторожує те, що з Росії така інформація просочується регулярно. Ще в грудні ми чули історію опального “старця” Романова, якого (буцімто) політики й силовики, що ностальгують за радянськими часами, запрошували для “магічного очищення” мавзолею Леніна, де вже кілька років творяться речі, м’яко кажучи, не зовсім зрозумілі хранителям мумії вождя. Також часом чуємо історії “білих” сибірських шаманів, які намагаються “вигнати Путіна”, бо духи їхніх предків бачать у ньому небезпечну для живих Темряву.
Хтось би сказав, що в північних сусідів ще від доби Івана Грозного було сутужно з окультним спокоєм. А інші згадали б Распутіна, а також Георгія Гурджиєва і Вольфа Мессінга та їхні небезкорисні контакти з тодішнім хазяїном Кремля. А ще добу пізнього совка, роль Джуни Давіташвілі й екстрасенсів дрібнішого калібру в тих палацових розпасовках, які супроводжували останні роки правління “кремлівських старців”. Мабуть, немає у світі іншої ядерної держави, керівництво якої мало б таку довіру до представників окультного світу.
Кажуть, що нині “чорні” шамани з алтайських схилів керують неофіційним “управлінням окультного захисту” Путіна. Що правдиві прямі нащадки того тотемного Орла, який із жовтого неба спостерігав за доленосною битвою Хана Тюрмаса з Атой Уланом, нині вартують на кордоні Манану – туманного краю, що лежить між Серединним світом і Нижніми болотами, де з незапам’ятних днів мешкають капосні демонічні істоти, небезпечні для їхнього оберклієнта, якого вони без модерних заморочок і далі називають “білим царем”.
Дехто натякає, що популярність алтайських “провідників” зумовлена тим, що нинішній російський військовий міністр належить до одного з давніх і шанованих шаманських кланів. Так воно чи ні – достеменно невідомо.
Шаманське світобачення побудоване на космогонічній схемі Трисвіття. Наш Серединний світ, згідно з уявленнями шаманів, остаточно не відокремився від Вищого й Нижнього. Так само наш теперішній час не відокремлений від минулого й майбутнього. Перебуваючи в трансі, шамани мандрують у тих непевних, іманентно помилкових місцях, де кордони між світами й часами розмиті, де можна зустріти безтілесних “контрабандистів” Трисвіття, які за певну платню діляться із шаманом знаннями.
Люди, обізнані з внутрішнім життям імперського зоопарку, подейкують, що вже багато років “кремлівські” чаклуни пророкують війну. Обізнані люди кажуть, що сутності, яких вони зустрічають у Манані, погрожують “білому царю” розоренням його держави. Шамани кажуть, що з останніх сил стримують могутнього духа Ширем Міната, який прагне покарати “білого царя” за те, що той узяв на себе більше, ніж дозволено людині з простого роду. Що лише “велика кров” умилостивить цього духа, наситить його на кілька століть і відсуне отруйні тумани Манану вглиб Нижніх боліт.
Тут мало що можна коментувати. Хіба що згадати давню історію про сімнадцятьох тибетських шаманів “бон-по”, тіла яких знайшли в Рейхсканцелярії після смерті Гітлера. І досі достеменно невідомо, навіщо тих нещасних привезли до Берліна з далеких азійських верховин. Мабуть, хтось сподівався, що їхні ритуали відвернуть невідворотне. Знаємо лише, що ті сподівання виявилися марними.
