By 
Чи замислювалися ви колись, що, можливо, ми не маємо звинувачувати щурів у чумі, яка вбила від 75 до 200 мільйонів людей у Євразії впродовж XIV-XIX століть? Хоча це загальновизнана теорія, нещодавні дослідження виявили щось нове!
Щури не були єдиним чинником поширення “чорної смерті”. В Університеті Осло у 2014 році вчені дослідили потенційні джерела передавання чуми. Вони дійшли висновку, що віруси, які поширюють хворобу, частіше походять від людей, ніж від щурів, і масово передаються від людини до людини. Їхні дослідження показали, що поширення хвороби людськими блохами та вошами більше відповідає правді про причини смертності від чуми, ніж модель щодо щурів-паразитів. Тож, можливо, настав час вибачитися перед щурами за всі ці роки іншування та звинувачень! Пора у всьому звинуватити блоху!
Два слова про яблуко
Історія про відкриття сили тяжіння та прозріння від яблука, що падає, є правдою. Хоча неправдою є те, що яблуко впало Ньютону на голову. Як повідомляє історичний наратив, в 1665 році чума змусила студентів і викладачів Кембриджського університету, зокрема й Ісаака Ньютона, піти на карантин. Ньютон помандрував до будинку свого дитинства, де, гуляючи, побачив, як яблуко впало з дерева на землю. Це змусило його задуматися над тим, чому всі предмети падають униз, а не вбік або вгору, що призвело до відкриття сили тяжіння. Знаменита історія падіння яблука на Ньютона вперше згадується в його біографії 1792 року, яку написав Вільям Стюклі: “Поняття гравітації прийшло до нього як осяяння…. І це спричинило падіння на голову яблука, коли він сидів у споглядальному, медитативному настрої”.
Прибив чи не прибив?
В історії Європи Мартін Лютер відомий як ініціатор протестантської Реформації. Хоча він суттєво вплинув на Католицьку церкву, історія про вивішування суперечливих тез на двері храму не є правдою. Вона набула популярності в 1547-му, тобто через 30 років після міфічного прибивання тексту. Але історикам відомо, що Мартін Лютер лише надіслав архієпископу свої 95 тез і що насправді він ніколи не мав наміру розпочинати революцію в церкві. Дослідник Лютера Ервін Ізерлох каже, що цю міфічну оповідку розказала людина, яка, ймовірно, не була свідком тієї історії.
Найпевніше, Лютер надіслав листа із доданими тезами своїм опонентам. Він також міг прикріпити свій текст до дошки оголошень церкви – це насправді було нормою в той час. Таке розклеювання листів біля храму вважалося формою газети чи популярного видання. Проте історія з прибиванням має гарніший вигляд, оскільки образ людини, що публічно вивішує свої скарги на двері храму, є таким дивовижним, що його, найімовірніше, ніколи не замінить образ чоловіка, який відправляє листа поштою.
Про “комплекс Наполеона”
Міф про невеликий зріст колишнього французького імператора такий відомий, що навіть сьогодні про того, хто є невисоким і діє агресивно, кажуть, що він має “комплекс Наполеона”. Полководець справді був відомим злюкою та авторитарним лідером, але не низьким.
Правлячи як французький імператор у 1804-1815 роках, Наполеон Бонапарт здобув репутацію владця, що суттєво розширив територію своєї країни за допомогою війни. Якби не було Наполеона, то, певно, і не відбулося б історичного об’єднання німецьких земель в одну державу (він розбурхав оцей страшний німецький дух), але популярна історія зазвичай пам’ятає його через низький зріст.
Вимірювання після смерті визначило довжину його тіла як 5 футів і 2 дюйми, але це було у французьких одиницях, тож, можливо, він таки був вищим. Французький дюйм (pouce) того часу становив 2,7 сантиметра, тобто Наполеон був заввишки приблизно 1,69 метра – це лише трохи менше, ніж середній зріст дорослого чоловіка того періоду. Три французькі джерела – камердинер полководця Констан, його особистий лікар Франческо Антоммаркі та генерал Гурго – вказували, що Наполеон був трохи вищим за 5’2. Можливо, його зріст навіть дорівнював 1,7 метра, враховуючи те, що людське тіло має тенденцію зменшуватися в похилому віці (а йому було майже 52 роки, коли він помер у 1821-му) і після смерті.
Звичайно, еволюція показує, що люди в минулому були в середньому меншими, ніж сьогодні, але Наполеон мав приблизно середній зріст, більшість його сучасників не були надто вищими. Людям того часу, напевно, було б весело побачити, якою великою справою став сюжет про його зріст, адже за життя Наполеона це, ймовірно, ніколи не було предметом розмови.
Чи Айнштайн погано вчився?
Цей фізик, який створив теорію відносності і зробив суттєвий внесок у сферу квантової механіки та низку інших галузей, вважається одним із найбільших розумів в історії людства. Його інтелект був таким відомим, що навіть зараз будь-кого, хто виявляє такий розум, називають Айнштайном. Але в народі поширена історія про те, що колись у молодості фізик не склав екзаменів із математики.
Легенда про невдачу Айнштайна в математиці, у сфері, у якій він згодом досяг таких успіхів, поширилася на піку його слави в 1930-х роках. За даними журналу Time, в 1935 році вченому показали уривок із книги Роберта Ріплі “Вірте або не вірте”, який розповідав про те, що Альберт провалив математику в четвертому класі. Айнштайн розсміявся з відвертої брехні й пояснив: “Я ніколи не провалював математики. Ще до п’ятнадцяти років я опанував диференціальне та інтегральне числення”.
Мало того, що Айнштайн зарекомендував себе “асом” математики, він так захоплювався числами й формулами, що в дитинстві вивчав їх самостійно для розваги. Його сестра пригадувала, що він проводив шкільні канікули, читаючи підручники з геометрії та алгебри, які йому купили батьки. У середніх класах Федеральної політехнічної школи у Швейцарії Айнштайн, який був на два роки молодший за своїх однокласників, спочатку не склав іспитів із деяких гуманітарних і природничих дисциплін (особливо не йшла йому французька мова), але швидко виправив оцінки. Однак наше мислення любить парадокси!
Насправді таких історій безліч. І всі вони свідчать про одне – ми схильні прикрашати реальність, бо світ перед нами розкривається у формі метафор, а не правди. А особливо треба бути уважними, коли маєте справу з українською історією, яку, як каже міф, читати без брому неможливо.
