Ми і наші речі

Ми і наші речі

Коли слабне емоційна безпека, може посилитись наш зв’язок з предметами, – пише Френсін Руссо у журналі “Scientific American”.

“У класі, наповненому кольоровими декораціями, п’ятирічного хлопчика попросили описати улюблену річ, яка є його власністю. Малюк захоплено розповідає про футболку із зображенням динозавра, яку цього ранку він мусив віддати у прання. Потім хлопчик грає у дві прості комп’ютерні гри, звичайно ж, намагаючись перемогти. Однак результат відомий заздалегідь: експериментатори вирішили, що одну гру він виграє, а другу програє (щоб у нього не залишилося відчуття кривди, йому дадуть виграти третю, останню гру перед закінченням експерименту). Коли одна переможна і одна програна партії були позаду, дорослий запитав хлопчика, чи він хотів би позичити свою улюблену річ іншій дитині на одну ніч. П’ятирічний малюк та інші діти брали участь в експерименті, який у 2015 році проводила група науковців під керівництвом психолога Джіла Десендрук із Ізраїльського університету ім. Бар-Ілана.

Дослідники намагалися перевірити, чи у випадку враження свого “я” дитина проявлятиме сильнішу прив’язаність до важливих для неї особистих речей. Результат був інтригуючим. Коли малюки вигравали, то імовірність, що вони поділяться найціннішою для них річчю, була майже вдвічі вищою, ніж у випадку поразки. Натомість у контрольній ситуації, коли йшлося про менш важливі для дітей предмети, програш чи перемога не мали впливу на їхню готовність розлучитися із власністю.

Такі експерименти є спробою зрозуміти глибоко емоційні і психологічно складні взаємини між людьми, їхнім відчуттям безпеки і матеріальними речами. Значна частина нових досліджень базується на піонерських експериментах, які наприкінці ХХ століття проводили психологи Джон Боулбі, Мері Айнсворт і Дональд Віннікотт. Вони висували непопулярну гіпотезу, що зв’язок немовляти з матір’ю і якість їхніх стосунків мають значний вплив на майбутні міжлюдські взаємини. Ба більше, як припускав Віннікотт, коли немовля починає усвідомлювати, що воно є незалежним “я”, окремим від матері, то може сприйняти замість неї “перехідний об’єкт”, щоб почувати себе більш впевнено.

З того часу інші сфери науки – від еволюційної психології й антропології до споживацьких досліджень і нейронауки – підтвердили, що предмети, які є нашою власністю, задовольняють багато емоційних потреб, приносять втіху у самотності та зміцнюють впевненість у собі й віру у власній здібності. Насправді ж предмети не збільшують нашого почуття безпеки, заміняючи важливих для нас осіб – ми радше їх сприймаємо як продовження нас самих. Ми віримо – чи поводимося так, ніби віримо, – що якимось чином наш дух проникає у речі, які є нашою власністю. Якщо ці предмети будуть знищені чи загубляться, ми також почуваємося знищеними чи загубленими.

Хоч наші стосунки з речами можуть нагадувати шаленство, вони є цілком нормальним зв’язком. “Ми всі оточуємо себе предметами, і володіння ними приносить нам велику приємність, – каже Нік Ньюве, еволюційний психолог з Нортумбрійського університету, Англія. – Це є частиною нашої емоційної спадщини”. Як твердить Ньюве, зберігання їжі – особливо тоді, коли з нею важко – було й надалі залишається важливим механізмом, що забезпечує виживання. Те саме стосується зброї і знарядь. “Якщо відправляєш когось у світ з порожніми руками, – продовжує він, – то така особа відчуває себе беззахисною. Ми мусимо мати при собі потрібні нам речі, щоб вижити”.

Люди є суспільними тваринами, тож вдоволення нашої потреби у безпеці є більш складною проблемою, що не обмежується тільки забезпеченням базових продуктів для фізичного виживання. Доречно тут нагадати про класичну ієрархію потреб, описану в 1943 році психологом Абрагамом Маслоу, представлену графічно у вигляді піраміди. Основа фігури – це фізіологічні потреби (їжа, кисень і вода), вище – фізична безпека (прихисток, зброя), прагнення любові і приналежності (зв’язки і спільнота), потреба поваги і визнання (сила еґо) і найвище – потреба самореалізації (оптимальне емоційне здоров’я, завдяки якому ми використовуємо наш потенціал цілком).

Предмети, які нам належать, можуть відігравати роль у запевненні почуття безпеки в усіх тих сферах, за винятком потреби самореалізації, даючи силу еґо і впевненість у міжлюдських взаєминах”.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ