Наука Пригожина

Наука Пригожина

Ватажок ПВК “Вагнер” Євген Пригожин загинув ще ввечері 24 червня — саме тоді, коли передумав іти на Москву. Після цього він був лише живим трупом, доля якого була вже вирішена, а дні — пораховані.

Бунт Пригожина виявився такою дивною подією з багатьма темними плямами, що чимало експертів вважало, що це могла бути навіть якась інсценізація російських спецслужб. Адже путч військового підрозділу з походом на столицю, який зупиняється після телефонного дзвінка путінського васала Лукашенка, має вигляд абсурду навіть для Росії. Однак незалежно від того, що це насправді було, імідж кремлівського диктатора захитався в очах населення, яке побачило слабкість тирана і можливість успішного бунту, який зупинили лише проханнями та переговорами.

Найімовірніше, Путін почекав кілька місяців після свого приниження, переконав Пригожина у відновленні “дружби”, а тоді помстився колишньому спільнику, приспавши його увагу. Путіну властива любов до певного символізму, особливо в датах. Так, на день народження кремлівського тирана спецслужби вбили журналістку Анну Політковську, яка писала правду про російську війну в Чечні. А катастрофа літака, на якому перебував Пригожин, сталася 23 серпня — рівно через два місяці з дня бунту “вагнерівців”. 

Звісно, залишається можливість, що Пригожин сам інсценував свою загибель, щоб уникнути путінської помсти й зникнути з радарів російської кримінальної політики. Такий варіант інколи вибирають впливові злочинці, коли усвідомлюють, що після скоєного ніколи не матимуть спокійного життя, а інсценування власної смерті звільнить їх від переслідувань. Пишний похорон і невпізнані останки в труні з “правильними” пробами ДНК — і після пластичної операції злочинець розпочинає нове життя в далекій екзотичній країні, розтринькуючи вкрадені мільйони. До того ж фінансово кримінальні можливості дозволяли ватажку “Вагнера” підготувати навіть двійників, щоб насолоджуватися життям після смерті. Хоча сумнівно, щоб людина, яка настільки абсурдно провалила військовий бунт, вчинила так мудро.

З історичної ретроспективи, можливо, навіть добре, що бунт “вагнерівців” закінчився так безславно. Пригожин був занадто одіозною фігурою, щоб прийти на зміну Путіну: двічі судимий аферист і олігарх, “кухар Путіна”, належний до його близького оточення, який виявив сталінську жорстокість на фронті, женучи в’язнів у “м’ясні штурми”. А кувалда, якою “вагнерівці” розтрощили голову своєму ж бійцеві, стала символом печерної жорстокості ватажка бойовиків, який цілком міг увійти до Москви. Режим Пригожина на тій частині РФ, яку б контролювали “вагнерівці”, був би ще більш людоїдським і ще менш зрозумілим навіть для таких партнерів Росії, як Індія, Китай чи Іран. Такий близький до старого режиму й настільки відбитий злочинець, як Пригожин, не мав шансів стати загальноприйнятною альтернативою Путіну.

Але жертва Пригожина не стала марною. Своїми діями цей військово-фінансовий авантюрист показав наступним російським бунтівникам, як треба і як не треба чинити під час заколоту проти путінського режиму. І найважливіше, що під час падіння літака Пригожин ще раз підтвердив росіянам стару істину: почав бунт — іди до кінця.

Ще Юлій Цезар у стародавні часи стояв перед дилемою: перейти річку Рубікон і йти на Рим, щоб здобути владу, чи відступити в статусі бунтівника, якого рано чи пізно покарають і вб’ють. Історичний приклад, який вивчають школярі середніх класів, чомусь не був відомий Пригожину, що погодився скласти зброю після публічного ляпаса Путіну. А його подальші роз’їзди Росією, перельоти в Білорусь і Африку засвідчили, що лідер “вагнерівців”, схоже, дійсно повірив, що в Кремлі його пробачили. Ефесбешне оточення Путіна має талант обводити навколо пальця і втиратися в довіру, проте наважуватися літати літаками у РФ після скоєного — дуже недалекоглядно як для досвідченого афериста.

Невдалий бунт “Вагнера” й подальша розправа над його лідерами стануть методичкою для нових “пригожиних”, які в момент удару кувалдою по путінській макітрі ані на мить не слухатимуть Лукашенка. Нові російські бунтівники відкинуть опцію переговорів із Кремлем під час повалення влади, пам’ятаючи, що ефесбешні єзуїти, немов міфічні сирени, здатні пообіцяти золоті гори навіть такому пройдисвіту, як Пригожин, тому не треба з ними ні про що розмовляти. 

Невдоволені путінським правлінням знатимуть, що основні війська режиму безславно гинуть в Україні, а у внутрішніх регіонах РФ нема не тільки людей, щоб зупиняти колони бронетехніки, але й навіть бажання захищати путінський режим. Пригожин засвідчив, що підняти заколот у Росії можливо, якщо не відступати. Тепер ми знаємо, що під час чергового бунту Кадиров летітиме в літаку доти, поки не стане відомо, за ким сила, а “кадировці” стоятимуть у заторі, поки не зрозуміють, хто перемагає. Патріарх Кирило зберігатиме мовчанку, а потім підтримає переможця, а російські медійні пропагандисти перевзуються в польоті й почнуть прославляти нового вождя.

Водночас приклад “вагнерівців” остаточно поставив крапку в дискусіях щодо того, як у Росії краще змінювати владу: мирними мітингами чи силовим шляхом. Болотна площа підтвердила, що мирними протестами у РФ нічого не досягнеш. “Вагнерівці” на бронетехніці проїхали сотні кілометрів, і ніхто їх не зупинив силою, а мирні демонстранти не пройшли й кількох кілометрів, як опинилися в автозаках.

Бунт Пригожина став пробним каменем, який спершу продемонстрував, що пробити позиції режиму можна, а потім хлюпнув у калюжу. Але Путін дарма святкує вбивство зрадливого соратника з оркестром. Його боягузливості ніхто не забув, а підступна мстивість викличе не страх, а ненависть. 

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Тайванський план на судний день