Соціологія до Дня Незалежності

Рівень підтримки державної незалежності серед українців нині є найвищим за понад 20 останніх років. Про це свідчать результати опитування, що його в серпні цього року провів Фонд “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова.

Вигризений у війни оптимізм

Як показало дослідження, напередодні 32 річниці незалежності майже половина українців (49 %) вважає, що події в державі розвиваються в правильному напрямі, приблизно третина (32 %) — що в неправильному, а інші не визначились. Соціологи зазначають, що востаннє позитивні оцінки переважали тільки у 2019 році, після президентських і парламентських виборів, коли в багатьох людей були великі надії на новообрану владу. Які, втім, у короткостроковій перспективі не виправдались, після чого оптимізм пішов на спад.

Вочевидь, теперішнє збільшення позитивних оцінок зовсім не означає, що люди вважають повномасштабну війну чимось хорошим. Соціологи пов’язують таку тенденцію з тим, що, найпевніше, велика війна змінила призму, крізь яку громадяни оцінюють стан справ у державі. У цих нових умовах Україна й народ опинилися перед екзистенційною загрозою, але показали гідний спротив і стійкість. Тому, найімовірніше, позитивні оцінки нині переважають саме через зростання в очах українців цінності своєї держави.

Також суттєво збільшилася частка тих, хто вважає, що за роки незалежності було більше позитивних подій. Таких виявилося приблизно 40 %, стільки ж вважають, що за цей період відбулося однаково як позитивного, так і негативного.

Крім того, дедалі менше громадян сумнівається в необхідності незалежності України. Так, якби референдум щодо цього відбувався сьогодні, абсолютна більшість українців (82 %) підтримала б незалежність. Найбільше таких на Заході (94 %), Півдні та Сході — 68 % і 70 % відповідно. Проти лише 3 % загалом у країні. Для порівняння, у 2020 році проголошення незалежності готові були підтримати 67,7 % респондентів, а 12,5 % були проти.

Очевидно, країна платить дуже високу ціну за такі зміни в настроях населення. За всіма цифрами у звітах соціологів тисячі чи й мільйони особистих історій, перекроєних реальністю повномасштабної війни. Історій особистих потрясінь, прозрінь і переосмислення своєї держави та її історії.

Історичний консенсус

Як засвідчило опитування, в українському суспільстві склався певний консенсус щодо оцінки радянського минулого. Це особливо важливо, адже російська пропаганда роками спекулювала на ностальгії старшого покоління за СРСР і всіляко намагалася підживлювати наратив про “какую страну развалили”.

Ще два роки тому приблизно третина українців усе ще ностальгувала за СРСР. Так, у 2020 році в межах аналогічного опитування лише 49 % українців оцінювали розпад Радянського Союзу як позитивний факт, а 32 % — як негативний. Цьогоріч же переважна більшість українців (69 %) вважає розпад СРСР позитивною історичною подією.

Найбільше така думка поширена серед мешканців Заходу України (91 %). На Півдні це менш поширено (42 %), але й масової вираженої ностальгії за СРСР там теж не спостерігається (23 %). Натомість є найбільше тих, хто не визначився з відповіддю (35 %).

Регіональний аспект у відповідях на це, без перебільшення, світоглядне запитання відіграє ключову роль і показує, що такого великого розриву поглядів між різними куточками України вже немає. А ще кілька років тому велика частина мешканців різних регіонів мала діаметрально протилежне ставлення до радянського минулого й до розпаду (у російській інтерпретації — “розвалу”)Радянського Союзу.

Залишки ностальгії за СРСР усе ще спостерігаються серед старшого покоління і людей із нижчим рівнем матеріального достатку, але це все ж не ті цифри, що були раніше. Безумовно, це пояснюється і суто природними демографічними причинами: старші покоління відходять, а народжені вже в незалежній Україні здобувають право голосу. Водночас тужити за СРСР стає все важче під російськими ракетами, які постійно атакують українські міста.

Показовим у цьому контексті також є ставлення українського суспільства до заміни герба СРСР на тризуб на монументі “Батьківщина-Мати” в Києві. Загалом таку ініціативу сприйняли вельми схвально. 70 % вважають її важливою символічною подією, що знаменує боротьбу України за свободу та розрив із радянським минулим, 67 % висловили підтримку такого рішення і лише 16 % були проти, інші респонденти або не визначилися зі своїм ставленням, або ж їм було байдуже до цього.

Більшість опитаних (70 %) вважають заміну цього герба важливою символічною подією, що знаменує боротьбу України за свободу та розрив із радянським минулим.

Водночас 69 % респондентів погодилися з тим, що замінити герб СРСР на тризуб на монументі “Батьківщина-Мати” можна було й пізніше, після війни, а зараз доцільніше було б спрямувати ці гроші на допомогу армії. Проте з останнім твердженням можна й посперечатися. Річ у тім, що медійний резонанс навколо цього герба створив враження, наче це дуже масштабний і дорогий проєкт. Хоча насправді це радше той випадок, коли символізм переважує кошторис. Водночас у державі є набагато більше інших витрат, доцільність яких має надто вже сумнівний вигляд у воєнний час. Скажімо, косметичний ремонт якихось районних адміністрацій чи хідників. От які кошти дійсно потрібніше було б скерувати на дрони чи інші потреби військових.

Чи готові українці поступитись агресору?

Консолідація в українському суспільстві спостерігається й у питанні війни з Росією. Так, переважна більшість українців заявляє про неготовність до компромісів з агресором задля припинення війни. На територіальні поступки заради припинення війни готові піти менш як 5 % респондентів. Відмовитися від майбутнього членства України в НАТО згодилися б 18 % українців. Скорочення ЗСУ в мирний час підтримали б не більш як 13 % опитаних. Надати російській мові офіційний статус або відмовитися від політики декомунізації на догоду Кремлю готові не більш як 17–18 % українців, які взяли участь в опитуванні.

42 % респондентів вважають, що Україна однаково має і далі воювати, навіть якщо агресор посилить ракетні обстріли українських міст, що призведе до збільшення жертв серед цивільного населення. 21 % хотів би в такому разі заморозити конфлікт, але не йти на поступки Росії, а 23 % опитаних вважають, що тоді варто було б почати переговори про припинення війни, причому таких дещо більше на Сході та Півдні.

Тож чи українці “стомилися від війни”? Очевидно, що так, але ця втома, як показує соціологія, не означає готовності здаватися і відмовлятися від своїх територій. І причини тут, мабуть, не лише патріотичні, а й цілком логічні: за час великої війни ні в кого, хто здатен раціонально мислити, не могло залишитись ілюзій щодо Росії й надій на те, що поступки агресору можуть призвести до чогось доброго.