By 
Не встигли прості народні маси належно відвібрувати через Ломика з Усаченком, а тут невгамовні й специфічно забарвлені води Універсальної Річки Умоглядних Зрад (УРУЗу) підкотили до нашого берегу інтерв’ю Гордона з Гіркіним. Тобто ми лише знову, а воно іще раз. Спокій, як відомо ще з часів перезрілого соціалізму, нам тільки сниться.
Якби я був журналістом, я б тут сильно надувся й видав би на гора щось у стилі метапрофесійної етики за доби постправди. Але я не журналіст, не акула пера, не синій кит комп’ютерної миші, а простий незалежний літератор з Богом забутого Станіславова. І тому маю право дивитися на усі комунікаційні екзерсиси не одягаючи фахових та політичних окулярів.
Першим приходить на думку сакраментальне питання: “Що таке усі кашалоти, камбали та оселедці УРУЗу на тлі відродженої сили Природи?” Тобто на тлі глобальної капітуляції людства перед коронавірусом.
У дні, коли країни світу одна за одною відміняють або пом’якшують карантин не дочекавшись ані вакцини, ані ліків від міцної, як ханський борщ, зарази, якось не випадає чомусь там дивуватися. Дух Капітуляції, геній м’яких подушок піднімає над світом свій матрацний прапор й каже нам словами популярної пісні: “I like when you get mad / I guess I’m pretty glad that you’re alone”.
Можна було б підіграти хвилям УРУЗу й впасти у модне нині апокаліптичне моралізаторство, вивести принагідну формулу остаточної здачі останньої барикади. Але мені не двадцять, і я бачив смішні падіння стількох останніх барикад, що вже не маю ані сил, ані правильних слів для моралізаторства. Зате можу пригадати свої не дуже давні пророчі тексти. Ну добре, ви праві, непророчі. Називати якусь писанину “пророчими текстами” – моветон. Назвемо їх “хорошими текстами”.
Одного з них написано було роки три або чотири тому. У ньому я пропонував пофантазувати.
Я писав:
“Як приклад уявимо собі державу Х, на чолі якої стоять корумповані сім’ї. А також уявимо собі авантюрних фраєрів, які за смішні копійки (майже задурно) скупили сотні тисяч тонн застарілої та зношеної військової техніки, що залишилася у пустелях після війн з терористами. Скупити скупили, але куди і за яке бабло її вивозити?
Одного дня до власників безнадійного металолому приходять зашифровані хлопці і питають: “Чи готові ви без зайвого шуму поділитися з нами, якщо ми знайдемо таких ідіотів, які куплять і самі вивезуть увесь ваш непотріб за цінами діючих сучасних озброєнь?”
Коли сума узгоджена, зашифровані хлопці приїжджають до столиці держави Х, знімають номери у найдорожчих готелях, замовляють веселих дівчат та розкладають на столах ноутбуки.
Відтак вони знаходять голодних і нарваних громадян держави Х і створюють з них три-чотири партії “ризомного” типу. Себто такі партії, які не мають чіткої програми, зате рясно присутні у зомбоящику і в інтернеті. Партії мають шизоїдних лідерів (зрозуміло, невтомних борців з корупцією) та активістів, що мріють за будь-яку ціну сісти до швидкісного соціального ліфту.
Одночасно створюються кілька таємних загонів з найманців, здатних швидко виконувати силові операції та безслідно після того зникати. Потім порівняно недорого скуповують речників медіа та стареньких мрійників, яких в державі Х вважають за моральних (або ж релігійних) авторитетів.
За кілька місяців невтомні борці розгортають тотальну критику правлячих сімей, моральні авторитети на медійних шоу проклинають геть прогнилу систему, активісти мітингують, ризомні партії закликають до всього хорошого проти всього поганого, а інтернет-боти “розганяють” це все в мережах.
Усе, що відбувається далі, не важко собі уявити. Хаотизація, залежно від ситуації, проходить низку “проміжних атракторів”, а потім спрацьовує так званий ситуативний мультиплікатор, коли всі вібрації хаосу накладаються одна на одну. У цей момент силові групи вступають в дію і вже за тиждень можна вантажити металолом на транспорти.
Зрозуміло, що, говорячи про державу Х, автор не має на увазі Україну. Зрештою, планета велика, і простоти на ній й без нас достатньо”.
