Переграти карантин

Переграти карантин
Середина листопада – це той час, коли більшість людей зазвичай починали планувати свій відпочинок на період зимових свят. Тепер все інакше – свої плани ми мусимо будувати у відповідності до обмежувальних рішень урядів багатьох країн. Наш уряд, скоріш за все, запропонує нам Новий Рік без святкових «живих» концертів та костюмованих вечірок; Різдво – без колядників; Старий новий рік – без щедрівників; Водохрещу – без масових занурювань в ополонки тощо. Все, правда, залежатиме від поведінки самих громадян, відповідно до якої уряд, можливо, десь попустить, а може й ще більше обмежить. Трохи схоже на гру, коли влада визначає для своїх підопічних – тут граєм, тут не граєм. За таких обставин простій людині важко виграти, але не неможливо.

Якщо б йшлося про одну ненормальну зиму з перспективою, що потім все буде нормально, як колись – то можна було б змиритися і перетерпіти. Але передбачення, прогнози і пророцтва сумні – вже ніколи не буде, як раніше. З різних кутків світу лунають голоси з попередженнями, що маски, заборона масових зібрань і соціальна дистанція – це перспектива на багато років. І тому, що ніякі вакцинації не допоможуть, бо імунітет не вічний; і тому, що грядуть пандемії нових вірусів; і тому, що погані уряди вестимуть невдовзі «вірусні війни» проти інших урядів чи й своїх народів etc. Отже, ніяких масових зібрань (не санкціонованих владою), ніяких індивідуальних зближень (обмін думками тільки в режимі онлайн), ніяких спонтанних подорожей (заможний мандрівник і кваліфікований робітник – частина ресурсів національної влади).

Це вже скидається на глобальну гру – всесвітній карантин. Вперше за багато років люди у різних частинах планети відчувають, що – образно кажучи – на руках у них карти без козирів, взагалі. Що ж тут робити – грати з владою «в дурня» і постійно залишатися в дурнях?

Є варіанти. Адже світ не вперше потрапив у таку ситуацію. Бували й гірші – чума, «іспанка», дві світові війни – людство знало і страшніші карантини, ніж нинішній (принаймні, поки-що). І щоразу знаходили вихід з цієї ситуації, сказати б – умудрялись переграти карантинну гру, нав’язану сильними світу цього. Звичайно ж – не в карти. Ігри є різні, в залежності від культурного й інтелектуального рівня народів, від працьовитості, сміливості і кмітливості людей.

Одну з них описав німецький письменник, нобелівський лауреат Герман Гессе у своєму романі «Гра в бісер», написаному в 1943 році, тобто в розпал Другої світової, коли вже вдумливим людям було зрозуміло, до чого вона призведе.

Будь-яка гра не існує сама по-собі – вона неможлива без учасників, без гравців. Гессе своїх гравців описав так: «Ми – фахівці досліду, розчленування й виміру, наша справа – оберігати і без кінця перевіряти наново всі абетки, таблиці множення й методи творити еталони духовних мір і ваг». Об’єднання цих гравців – братство чи орден – письменник означив як «центр опору духовному виродженню». Саму ж Гру він пояснив наступним чином: «Вона означала витончену, символічну форму пошуків досконалості, високу алхімію, наближення до єдиного в собі, над усією безліччю образів сущого духу, отже, до Бога».

Здається, саме такої Гри і таких гравців нам найбільше нині бракує. Наслідки багаторічних процесів де-інтелектуалізації, культурної деградації, галопуючої бездуховності призвели врешті-решт до того, що суспільства різних країн, самі того не усвідомлюючи, грають у нав’язану владою гру без шансів на виграш. Наприклад, одні заперечують існування коронавірусу, а інші готові лінчувати будь-кого без маски в громадському просторі; одні не можуть дочекатися тотального запровадження засобів штучного розуму, а інші підпалюють вишки 5G; одні «на захист» ЛГБТ здатні палити храми, а інші можуть вбити за «райдужну» стрічку на одязі; одні «ментально задихаються» від забруднення планети, а інші вимагають ще масштабнішого використання газу, нафти, вугілля задля промислового розвитку, і т.д., і т.п.

А хто ж слідкуватиме за чесними правилами гри? Хто ж зупинить махінаторів, шулерів, чи й гангстерів, котрі грають з револьвером в руці проти беззбройних «лохів»? Саме для цього чесні гравці повинні творити своє «братство» чи «орден» – як вчить Гессе. Питання – як? За останні сім років у нашій країні ми побачили чимало таких людей, які могли б створити «орден чесних гравців», але всі вони розгубилися у безнадійних проектах. «Люди зброї» вирішили спочатку гнити в окопах гібридної війни, щоб потім творити спільноти для вижебрування у влади пільг; «люди слова і діла» розбились на дрібні політичні групки, щоб, поборюючи інші групки, самим стати владою (хоч би «на місцях»); «люди творчості» розділились на неприязні один до одного середовища, взагалі не зрозуміло, для чого.

В результаті всі зайняли свої місця за ігровим столом, де правила гри формує влада. При цьому багато з них чули про «Гру в бісер», тільки не знають, як в неї грати і де шукати її гравців. І тут виникає тривожне питання – чи є взагалі в українському світі отой Creator spiritus, який об’єднав би тих, кого ми називаємо публічними інтелектуалами, моральними авторитетами, непересічними творцями у свій національний «орден гравців у бісер»? Чи таке «братство» могло б випрацювати і поширити в широких масах правила і основи гри, що уможливило б згодом повернення до нормальності? Важко сказати – поки-що такі не проявилися і не видно їх на горизонті. Та й справа це непроста і передбачає тривалий процес, можливо й потребує зміни поколінь. Є тільки один спосіб переконатись, чи це можливо. Його теж окреслив Герман Гессе:

«Є тільки один спосіб довести, що наша Гра й ми самі необхідні: завжди тримати на високому рівні все наше духовне життя, чуйно схоплювати і засвоювати кожне нове наукове досягнення, кожен напрямок, кожну проблему і з думкою про єдність надавати нашій універсальності, нашій шляхетній, але й небезпечній Грі все нової форми, такої гарної, такої переконливої і принадної, так чудово грати в свою Гру, щоб найсуворіший дослідник і найпильніший фахівець знов і знов відчував її поклик, її звабу й красу».

Звичайно, така гра виглядає дуже вже елітарною і теоретичною, від якої годі сподіватись якихось відчутних змін в осяжній перспективі. Але є й позитивні приклади. Так багато тисяч років тому «людина розумна» – Homo sapiens, витіснила з нашої планети «людину сильну» – неандертальців. Вчені твердять, що ми нащадки тих перших.  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Громадянин у смартфоні Вірус «малої людини»