Вірус «малої людини»

Вірус «малої людини»
Щоб захистити своє життя в час епідемії, варто знати, як саме діє зараза, які життєві функції вона вражає передусім. Про дію коронавірусу на людину вже написано багато, але не все. Один з руйнівних його аспектів, здається, вислизнув з уваги різноманітних експертів – як вчених так і фейсбучних фахівців. Виявляється, що вже сама загроза захворювання на нього викликає в багатьох людей ефект всихання індивідуальності.

Кілька десятиліть панування політики неолібералізму привели до того, що практично ніхто з нас не хотів залишатися пересічною людиною у «світі нових можливостей». [Чи «маленьким українцем» в Україні – як любив говорити один із наших недолугих екс-президентів]

Ставати особистістю, досягати впливовості і успішності, бути «крутим» і модним etc. – вчили високооплачувані лектори на численних елітарних конференціях (типу TEDx); заохочували рейтингові телевізійні реаліті-шоу чи програми про «зірок»; закликали реклами енергетичних напоїв, фірмових «шмоток» та ґаджетів. «Бути в тренді», «мати талант», викликати «нереальний хайп» тощо – стали критеріями, які визначали мало не сенс життя. «Традиціоналізм» і «консерватизм» стали мало не лайливими словами. Не знати сленгових термінів, не мати стильних речей, не бути в топових процесах – стало ознакою страшного ретроградства, безнадійної відсталості, можна б сказати, ознакою втраченого життя.

І раптом – пандемія. Її тривала нездоланність, спричинений нею карантин та викликана нею ж економічна криза суттєво порушили (песимісти кажуть – зруйнували) попередній, вже звичний спосіб життя «прогресивних», «успішних» і взагалі «крутих». Що ж далі? Ніхто точно не знає. Тож, наївні оптимісти вірять (а скоріше – переконують себе), що згодом все внормується і знову стане, як колись. Погано поінформовані реалісти розуміють, що «як колись» вже не буде, але сподіваються (а скоріше – займаються самонавіюванням), що стане інакше, та не гірше, як було.

Однак, поки те «краще» чи «ще краще» прийде, варто б розібратися і з тим, що з нами діється вже зараз. Так би мовити – в режимі очікування. Вже сам факт того, що більшість людей не хочуть критично мислити і раціонально аналізувати (статті втомили, розмови дратують, дотепи не смішать), а тільки терпляче чекати, може свідчити про те, що їхня попередня висока самооцінка була суттєво, часто не виправдано завищеною. Виявилося, що перед лицем загрози всі ці «непересічні індивідуальності», «визначні особистості», «волелюбні характери», «нестримні бунтарі» і т.д., і т.п. – цілком навіть спроможні сидіти смирненько і тихенько «як мишки під віником». Що ж, як писав великий Ніцше, ніщо людське їм не чуже, навіть «надто людське».

Бути таким, як усі, бути елементом маси, бути маленькою людиною – може й не надто почесно і не особливо приємно, але якщо це критично важливо, щоб вижити, то чому б і ні. Тому й не дивно, що раптово притихли полум’яні борці різних категорій – чи то за Батьківщину, чи то за громадянські права. Їхня життєва місія залишити по собі слід в історії справді опинилася під загрозою того, що вони можуть заразитися і померти «передчасно». Не дивуймось і тим, хто декларував палке бажання «професійно реалізуватися», «здобути вершини», адже тепер для них актуальним є питання аби не втратити роботу чи прибутки взагалі. Можна поспівчувати і «громадянам світу» чи «вічним мандрівникам» – тепер би вони задовільнилися і подорожжю в одне з «чудес» їхньої батьківщини чи навіть у родинне село, але – зась. А що вже казати про емансипованих і самодостатніх пань і панночок, котрим замість обстоювання прав вільної жінки доводиться зараз вигадувати нові рецепти салатів, вправлятися в формах вареників чи ділитися рецептами пасок.

Теоретично воно нікому з людей із високими амбіціями не зашкодить іноді відчути себе малою людиною. Та проблема в тому, що коли процес затягується, мала людина, втомлена своїми страхами і невизначеністю майбутнього, не здатна тверезо думати. Зокрема про глобальні перспективи, а передусім про спільні загрози – наприклад, як то узурпація влади окремими групами можновладців чи встановлення тотального контролю з боку держави. Мала людина готова погодитись практично на все, аби лиш держава чи влада забезпечили їй оте «світло в кінці тунелю». Але, як попереджав польський письменник Єжи Лєц: «Ті, хто носить на очах шори, нехай не забувають, що до комплекту входять також вудила і батіг».

Що ж, не таємниця, що кожній владі більше до вподоби населення, яке складається із маленьких людей, ніж із вільних громадян, вимогливих та непокірних. Маленька людина воліє пристосовуватись до обставин, аніж намагатись їх змінювати, і чим більший тиск, тим більше вона пристосовується. Таке «суспільство» є ідеальним для різного роду автократів, диктаторів, тиранів. Ще один польський інтелектуал, антикомуніст і філософ Лєшек Колаковський зауважив: «Політичний і поліційний тиск, хай і найжорстокіший, ніколи сам по собі не спричинив революційних вибухів. Їх не спричиняє і сама по собі злиденність населення. Повсюдна бідність може часом, навпаки, чинно берегти владу тирана від падіння, якщо цій владі вдасться змусити більшість населення до того, щоб воно не могло думати ні про що інше, як про те, щоб здобути кусень хліба».

Для багатьох наших молодих сучасників досвід маленької людини є зовсім новим і сприймається як тимчасовий. Чи погодяться вони, а разом з ними і ми всі, прийняти цей статус на завжди? Хтозна. Цей процес тільки-но почався. Буде ще продовження: вихід з першого карантину, спроба пристосуватись до нових обставин, незадоволення і протест, а відтак і наступні карантини. Результат залежатиме значною мірою від того, наскільки глибоко в нас проник цей вірус «маленької людини».  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *