Перспективи “неспроможних” держав

Поняття дисфункціональної держави не є ані новим, ані рідкісним. За поширеним визначенням, це “держава, яка не може підтримувати своє існування як життєздатна політична та економічна одиниця; це також держава, яка стає некерованою та недостатньо легітимною через розпад державної влади”. Раніше вони нам асоціювалися майже виключно з Африкою, а саме їхнє існування нас майже не цікавило, бо не тривожило. Однак за порівняно невеликий проміжок часу ситуація суттєво змінилася.

Лише за останній рік агресивно дали про себе знати деякі “неспроможні” держави Азії і Латинської Америки. І, судячи з усього, така тенденція буде наростати. Відомо, що від дисфункціональності таких країн страждає найперше їхнє населення, яке де-факто стає масовим заручником злочинного режиму. Здавалося б, що великі держави, які певним чином пильнують світовий лад, могли б покласти край існуванню таких failed state чи принаймні тримати їх під контролем. Та скидається на те, що мешканці “неспроможних” країн не лише не здатні щось зробити, але не дуже й хочуть, а от супердержави, навпаки.

Одним із найбільш кричущих прикладів є активність єменських хуситів, войовничої меншини, яка захопила владу в північній частині Ємену й провадить свою внутрішню і зовнішню “політику”, оскільки керівна верхівка країни не спроможна її зупинити. Бойовим крилом руху вважають угруповання “Ансар Аллах”. У листопаді 2014 року Рада Безпеки ООН наклала санкції на його військових лідерів за “загрозу миру, стабільності країни й перешкоду політичному процесу”. У січні 2021 року Сполучені Штати визнали хуситів терористичною організацією. Але все це не зашкодило єменським хуситам у жовтні 2023 року стати на сторону палестинської організації ХАМАС і вдарити по території Ізраїлю ракетами та БПЛА. Паралельно вони почали обстрілювати в Червоному морі судна торгового флоту. Військові кораблі США та Великобританії в січні цього року завдали у відповідь ударів по пускових установках хуситів, але на сьогодні в цьому протистоянні, здається, “нічия”. І тут виникає запитання: чому ООН, держави НАТО, зокрема США, виявилися нездатними захистити торговий шлях, по якому проходить приблизно 15 % глобальної торгівлі?

Інший свіжий екстремальний приклад “неспроможної” держави — це Гаїті. 11 березня цьогоріч прем’єр-міністр країни Аріель Генрі подав у відставку після того, як організовані й озброєні злочинні групи напали на найбільшу в державі в’язницю в столичному місті Порт-о-Пренс і випустили на волю приблизно 3,5 тис. в’язнів. Тепер кримінальні банди контролюють майже 80 % гаїтянської столиці, у місті панує хаос і свавілля, включно з грабунками та вбивствами людей. Джиммі Шерізьє на прізвисько “Барбекю” — колишній поліціянт, а зараз керівник найбільшої групи банд — заявив, що вони зупинять безлади, якщо їх допустять до формування нового уряду в країні. Колективний Захід, як зазначають різні оглядачі, чи то безсило, чи то просто пасивно спостерігає за подіями в цій острівній країні. Причини такої безініціативності деякі експерти пояснюють тим, що вибір у громадян цієї країни та іноземних урядів невеселий: або нібито демократичні, але тотально корумповані еліти керуватимуть і далі, або на владу безпосередньо впливатимуть злочинні банди.

Ці та інші схожі приклади насправді оголюють перед світом набагато більшу, системну проблему Заходу: його демократичні цінності перестали бути привабливими, а сам він уже не може й не хоче боротися за їхнє впровадження, жертвуючи власними людськими й матеріальними ресурсами. Розглянемо, наприклад, хуситів, палестинський ХАМАС чи ліванську “Хезболлу” — й ООН, і провідні країни Сходу та Заходу розходяться в питанні визнання їхнього терористичного статусу. Не кажучи вже про те, що такі держави, як Іран чи Росія, їх неприховано підтримують. Китай і арабські країни теж мають своїх “протеже” серед некерованих країн, рухів і формувань.

Словенський філософ, культуролог і марксист Славой Жижек щодо цього пише: “Коли ми приглянемося до ролі злочинних груп у сучасному світі, то дійдемо сумного висновку: західна демократія знаходить усе менше застосування навіть на розвиненому Заході. Дисфункційні держави існують не лише на Глобальному Півдні, від Сомалі до Пакистану та ПАР, що наближається до межі цього провалля. Якщо мірою неспроможної держави є тріщини в мурах будівлі державної влади та гостра атмосфера ідеологічної громадянської війни, тупикова ситуація в структурах, які втілюють закон, і все менша безпека в громадських місцях, тоді ми мусили б визнати, що на прямій дорозі до дисфункційності вже перебувають і Франція, Великобританія та навіть Сполучені Штати”. Щодо США, то Жижек натякає на обіцянку Дональда Трампа в разі його переобрання президентом країни звільнити з в’язниць усіх учасників штурму Капітолія.

Зрозуміло, що великим державам, які конкурують між собою за формування глобального “порядку денного”, досить зручно атакувати своїх головних суперників із території і силами дисфункційних держав, не вдаючись до прямого воєнного конфлікту з ними. Тому можна спрогнозувати, що в найближчій перспективі кількість і активність “неспроможних” держав аж ніяк не зменшаться. Може, і збільшаться, оскільки в різних кінцях світу склалися для цього відповідні умови, до яких фахівці зараховують: перехід у країні від демократії до автократії чи й диктатури; погане управління і корупція, що призводить до деградації держави і її нездатності розвиватися; внутрішні кризи та порушення її суверенітету ззовні. Про ці умови слід пам’ятати всім нам, адже частина з них є зовсім не теоретичною загрозою і для нашої країни.