By Кінець Другої світової війни зафіксував нову систему домінант і координат, коли характер розвитку країни визначала не кількість і якість озброєння, а система державного управління.
Перемога США у Другій світовій війні не принесла нічого доброго американській економіці. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії – переведення економіки на мирний лад. Вирішити їх можна було завдяки зовнішньому ринку, де у США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їхню економіку, тим паче, що ринок капіталів у Штатах був перенасиченим. Однак ані приватний капітал, ані уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.
5 червня 1947 р. державний секретар США Джордж К. Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни. Задум мав допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії та водночас забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, зміцнення європейської демократії.
Ідея Маршалла не була новою. Ще в 1944 р. на конференції у Бреттон-Вудсі (США) для надання допомоги Європі були створені Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкцій та розвитку. Однак обидві організації не мали достатньо ресурсів, на відміну від США.
“План Маршалла” – це система механізмів взаємодії розвинених країн, спрямована на економічну відбудову повоєнної Європи. З часом план перетворився на “Програму відновлення Європи”. Вона передбачала використання економічних методів для досягнення політичних цілей. Інвестиції у зруйновану економіку Європи мали оздоровити господарське життя регіону, здійснити економічний бум та підвищення життєвого рівня людей. До того ж план намагався досягти трансформації людської психології та переконати європейців у тому, що заможне життя створюється не класовою боротьбою, не ліквідацією приватної власності, а її зміцненням, посиленням персонального інтересу кожного виробника.
До плану були запрошені також СРСР і країни Східної Європи. Держави, що приймали допомогу, мали надати відомості про стан своєї економіки, втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір виплат. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет Організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.
У липні 1947-го 16 європейських країн (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція) підписали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва і розвитку. У квітні 1948 р. з кожною з них США підписали відповідні угоди. За планом, розрахованим на 4 роки, країни повинні були отримати 17 млрд доларів. Основною умовою надання допомоги була відмова від націоналізації промислових об’єктів та заохочення приватних підприємств. 60% коштів отримали Велика Британія, Франція, Італія, Західна Німеччина (приєдналася до плану в березні 1948 р.). У результаті було здійснено швидке відновлення економіки цих країн, відбулася стабілізація внутрішньої політики, посилилися інтеграційні процеси.
30 грудня 1951 р. “план Маршалла” офіційно втратив чинність, на зміну йому прийшов закон “Про взаємну безпеку”, який передбачав одноразове надання економічної і військової допомоги країнам-реципієнтам.
“План Маршалла” сприяв відновленню західноєвропейської економіки на новій науковій та технічній основі, підвищенню життєвого рівня населення та водночас консолідації Західної Європи під лідерством США, зміцненню американської присутності в регіоні, посиленню економічного, політичного, військового впливу США. Та все ж “американізація” Західної Європи жодним чином не зачепила незалежність або інтереси котроїсь з країн.
США не відмовляється від своєї ролі гаранта післявоєнного світового порядку й сьогодні. Однак водночас зараз відбувається зміна геополітичної реальності – глобального “гібридного протистояння”, коли Росія перманентно завдає удари по світовому порядку. Україна ж зі своїми проблемами перебуває в епіцентрі цих подій.
Щоб допомогти Україні вийти з кризи, США і члени ЄС надають значну фахову і фінансову підтримку, особливо при здійсненні реформ. У 2014 році французький журналіст, письменник і філософ Бернар-Анрі Леві запропонував три кроки для української стабільності: проведення щорічного економічного форуму, створення страхової компанії, яка буде хеджувати інвестиційні ризики іноземних інвесторів в нашій країні коштами олігархів, допомога у вигляді кредитів міжнародних донорів під гарантії ЄЦБ і МВФ.
Першою спробою реанімувати “план Маршала” для підтримки України була програма “Microeconomic Development and Social Enterprise in Ukraine: A “Marshall Plan” for Ukraine”, розроблена у 2007 році британською організацією People-Centered Economic Development.
Того ж року американський мільярдер Джордж Сорос пропонував Заходу створити аналог “плану Маршалла” для України. Тоді справа так нічим і не закінчилася, бо Київ нічого не обіцяв натомість. Західні інвестори запропонували вкласти в реальний сектор економіки приблизно 7 млрд євро, але Україна, попри оптимістичні сподівання, зуміла використати тільки 1,5 млрд євро.
Згодом для фінансово-економічної допомоги Києву все ж був створений “Європейський план для України”, до ініціювання якого причетний колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс. За цим планом Україна отримуватиме 5 мільярдів доларів щорічно. Інвестиції будуть захищені від корупційних дій і розкрадання спеціально створеним інститутом. Попри декларування стратегії, її не обговорювали ні на зустрічі “Великої сімки” в канадському Квебеку, ні на Міжнародній конференції щодо реформ в Україні “Рушії змін”, ні на ХХ саміті “Україна-ЄС”. До того ж інвестиції за “Європейським планом для України” – це не подарунок і навіть не транш, що має підтримати золотовалютні резерви. Це приманка, яка зацікавить потенційних жертводавців.
Та все ж, незважаючи на всі негаразди, що супроводжують процес пожвавлення економічного розвитку, слід позитивно оцінювати реанімацію “плану Маршалла” в українських умовах, як і реально ставитися до внутрішніх і зовнішніх чинників залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни. Проте говорити про реалізацію плану, ймовірно, можна буде аж після парламентських і президентських виборів 2019 року.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
