By 
Нещодавно в соцмережах активно обговорювали те, що українці на межі війни переймаються відбором учасників на “Євробачення”, а не готуються до можливого вторгнення російських військ. Це мало б свідчити про міцність духу наших співгромадян, які не бояться північного царя й подібно до козаків із картини Іллі Рєпіна сміються й розважаються на порозі смерті. І це дійсно смішно: надворі бардак, світові медіа голосять, що нам гаплик, а народ завзято обговорює чергову зраду. Зраду, яка підкралася зі світу попси, а, як ми знаємо, в Україні немає нічого ціннішого за попсу.
Пригадайте, як ми дружно ненавиділи кримських сестер, які хотіли виступати від імені неньки, але не усвідомлювали, що мають бути патріотичними. Або як активно “забороняли” отруєній московською отрутою Марув виступати в минулих відборах цього “надважливого” європейського пісенного конкурсу. Вона ж співає майже голяка, а головне – часто їздить із концертами в Мордор! “Одним словом, проклята відьма”, – подумали патріоти й наклали анафему на цю російськомовну українку, як колись образилися на Івана Дорна.
Основна боротьба цьогорічного нацвідбору розгорнулася між Прикарпаттям, Закарпаттям і Слобожанщиною. Найбільш патріотичний регіон представляла група “Калуш”, яку колись “відкрила” реперка з-під Києва Alyona Alyona, коли вони разом заспівали гарну пісню про гори. Далі калушани навалювали пісеньку за пісенькою і виставляли у ютубі, напрацювавши так доволі велику фан-підтримку. Варто додати, що хлопці позиціюють себе в сегменті українськомовного репу, що є доволі маргінальним підсвітом вітчизняної попси. Але вони стараються і створюють гарні, як тепер кажуть, “колаби” (співпрацю) з іншими виконавцями, тож моя особиста подяка їм за Скофку, репера з Рівного, якого вони для мене витягли з лісів Півночі.
Космополітичне Закарпаття представляла Аліна Паш. І хоч дівчина створила купу гарних пісень українською, у яких вона намагається поженити український фолк з електронним звуком, патріоти не можуть вибачити їй співпрацю із Зеленським. Ну, це не співпраця, а радше симпатія – продюсери нашого президента колись (здається, 2019 року) попросили Аліну заспівати гімн на День Незалежності, а вона й заспівала. Одним словом, Аліна – не Дзідзьо, тож не вміє “правильно” співати гімн, щоб аж сльози, щоб аж весь світ сі спинив. А потім був скандал із можливим заїздом Аліни в окупований Крим дорогою з Москви чи в Москву – чесно кажучи, не знаю й не цікавлюся. Але патріоти цікавляться й сумлінно перевірятимуть, чи переможниця нацвідбору на “Євробачення”, бува, не “залетіла” з цим Кримом. Специ по ворогах народу вже кажуть, що Паш підробила довідку про поїздку в Крим, а “Суспільне” намагається дізнатися в прикордонників, куди ж їздила дівчина із Закарпаття. Словом, непевні ті космополіти із найвіддаленішого європейського куточка України.
Одна українська критикиня дуже не вподобала головного убору Аліни – воно, мовляв, усе про село, ось “ці халабуди, що Паш собі на голову намотує”, і виглядає це все “дуже співзвучно різноманітним мусульманським накривкам: хіджабам, чадрам, нікабам тощо; коротше, такий недвозначний символ – жінка з традиційного суспільства”. Я відстежую сценічний образ Паш від її появи на українській сцені й завжди вважав, що ці халабуди на голові – це її фішка, певний спосіб бути поміченою, але зовсім не “костюмований патріархат”, який “скочується ретроградно назад у минуле”. Мабуть, надмірне читання постколоніальної теорії додає людям нового розуміння української попси? От Alyona Alyona любить спортивні костюми, але не всі вбачають у цьому “русский мир” чи кримінальний блатняк. Іншим не зайшли кімоно Паш, у яких вона рекламує відому фірму, ще іншим – те, що її згадують російські медіа, а інтелектуали взагалі почали серйозно аналізувати вірші її пісень, бо ж як це вона представлятиме такою нісенітницею нашу культуру перед європейцями. Одним словом, якби могли – то спалили б цю Паш у праведному вогні від “Миротворця”… Але є одне “але”: ця дівчина таки популярна й теж має непогану фан-базу. Тож побачимо, як наші медіаменеджери будуть гасити вогонь ненависті в українській аудиторії.
Але на відборі до “Євробачення” був ще один гравець. На п’яти патріотичним прикарпатцям і не зовсім патріотичним закарпатцям наступав Антон Вельбой, уродженець села Грунь Сумської області. Як і інші учасники перегонів, хлопець молодий і талановитий, не соромиться свого регіону й активно користується суржиком (чи то пак місцевою говіркою). За це, до речі, йому шана й любов! Він порвав український сегмент ютубу (я тут про мову, а не про реєстрацію) у 2021 році піснею “Гуси”. Якщо ви подивитеся, що слухають українці в цій мережі, то побачите лише російськомовний контент, а серед композицій у топах того року була одна-єдина пісня українською – про гусей. Потім він заспівав іншу композицію – про вишні. Словом, молодий Павло Тичина, співець рідного села. І головне – людям це дуже подобається, воно якесь таке, як “Сало” чи “Кропива” Михайла Поплавського, але звучить сучасно й модно.
Проте й тут усе непросто. Один прикарпатський патріот написав у себе у фейсбуці про Антона таке: “Змахує на якогось сільського олігофрена, а його шепелявість ще й підсилює цей ефект. Він же ж класичний образ декласованого українця в уяві всіх росіян і українофобів, такий собі місцевий сільський дурник-салоїд із його фокусом на селянський бидлоарт: босі ніжки, гуси, вишні – усі ми молимося Хара Кришні”. Щось є від ресентименту в цих образливих і шовіністичних аргументах, які цей чоловік “огортає” іронією й сарказмом. Щоправда, Антон Вельбой не подобається патріотам не лише тому, що він якось неправильно представляє українське село. Гадаю, осердя проблеми ховається в тому, що продюсером Антона є Юрій Бардаш, колишній учасник групи “Гриби”, а тепер – скандальний російськомовний киянин (він родом з окупованої Луганщини). У горезвісному інтерв’ю російському “хохлу” Юрію Дудю наш персонаж сказав, що в Україні націоналісти не дають людям жити, а країна взагалі рухається в неправильному напрямку. Патріоти спалили його в праведному гніві своєї ненависті, тож всі, хто працюють із Бардашем, приречені на прокляття.
Я, до речі, із великим задоволенням подивився на ютубі відео про те, як Бардаш і Вельбой творили пісню про гусей у темному й депресивному селі Грунь, звідки родом Антон. На відміну від ненависницьких постів правильних патріотів, цей фільм сповнений емпатії та любові до простих людей, до тіток і друзів Вельбоя – до його маленького світу, який він не хоче показувати якось правильно чи покидати на поталу вимог міського, освіченого й “ідеального” українця. І допоміг цьому хлопцеві розкритися сєпар Бардаш, який міг спокійно жити десь у Ростові, але вибрав Україну. Країну, де люблять попсові драми й найбільше цінують пісенний конкурс “Євробачення”.
