By Результати дослідження, котрі нещодавно були опубліковані на сторінках Science Advances, але стосувалися опитування, проведеного за рік до початку війни в Україні, дозволяють прослідкувати механізм формування підтримки для планованої агресії у російському суспільстві – а водночас і переконатися в ефективності державної пропаганди. Автори проаналізували реакцію понад 4 тис. респондентів на поступове підігрівання воєнних настроїв у державних мас-медіа – пише Томаш Тарганьскі на польському науково-популярному інтернет-порталі Pulsar.
Кремлівська пропаганда готувала ґрунт для вторгнення задовго до нападу на Київ у лютому 2022 р. Російську громадську думку послідовно годували інформацією про фіктивні «провокації» зі сторони сусідніх держав. З досліджень проступає образ дезінформаційної кампанії широкого масштабу: в обіг було запущено різноманітні неправдиві повідомлення, не лише на тему України, але й Грузії та Латвії. В них підкреслювалася безпосередня загроза для безпеки Росії, напр. шляхом натяків, що Україна розробляє біологічну зброю, а навіть і ядерну.
Кремлівські ЗМІ поширювали підозри, що Київ разом з NATO планують незабаром здійснити напад на Донецьк і Крим. Українську владу звинувачували в підготовці етнічних чисток на російськомовних територіях своєї країни. Зовсім фіктивна інформація, котра стала популярною і російському Інтернеті, стосувалася використання російськомовних громадян в якості «живого щита» підчас зіткнень української армії з донецькими сепаратистами.
Все це призвело значного зросту підтримки для можливої війни. Найбільш мобілізаційними виявилися інформації про безпосередню воєнну загрозу для Росії з боку однієї з сусідніх держав: підтримка для імовірної війни зросла з 8% аж до 48% (серед респондентів, котрі представляли себе раніше прихильниками Путіна, вона була ще вищою – 59%). «Мʼяка» пропаганда, котра використовувала повідомлення про «культурні» загрози для російськомовних громадян сусідніх держав, не була вже настільки ефективною (у цьому випадку підтримка війни виросла «всього» на 22% серед загалу респондентів і на 28% серед прихильників Путіна).
Найвищою цінністю дослідження видається все ж не стільки підтвердження ефективності російської пропаганди, скільки той факт, що підтримка війни утримується на стабільно високому рівні, навіть коли респондентам підсовували «деескалаційне повідомлення». Після зачитування препарованої інформації, у якій президент Путін намагається помʼякшити конфлікт, респонденти декларували таку ж, як і раніше, готовність підтримати напад на сусідню країну. Складність, повʼязана із розрядкою пробуджених одного разу провоєнних настроїв, може до певної міри пояснити, чому режим Путіна – попри великі втрати – може продовжувати боротьбу проти України, не остерігаючись реакції громадськості.
