By 
Сербія в складі 143 інших країн-членів Генеральної асамблеї ООН 12 жовтня підтримала резолюцію про невизнання псевдореферендумів на окупованих Росією українських територіях. В Україні на це не звернули особливої уваги, а от в Росії – так. Головний путінський пропагандист Володимир Соловйов на своєму профілі у Twitter з цього приводу опублікував на адресу сербського президента іронічний коментар: «Поміж іншими, котрі голосували проти Росії, опинилася і Сербія, а Вучіч постійно ж запевняв, що не вводитиме антиросійських санкцій». Ще радикальніше висловився на тому ж інтернет-ресурсі інший прихильник путінського режиму, котрий представляє себе як воєнного кореспондента, Юрій Котенок: «це означає, що Вучіч – маріонетка…» – і підсумував: «діагноз – політична проститутка». Президентові Сербії Александрові Вучічу, мабуть, неприємно було читати такі коментарі від «російських братів», але перед ним стоять насправді більші проблеми, ніж образи кремлівських «чревовещателей».
Головна проблема Александра Вучіча полягає в тому, як пишуть знавці балканської політики, що він намагається всидіти на двох стільцях, тобто балансувати між Брюсселем і Москвою. Сербія вже давно висловила бажання приєднатися до Європейського Союзу, але насправді зробила для цього дуже мало, щоб не сказати – нічого. Ця поточена корупцією і бандитизмом країна, яка не має особливих природних ресурсів чи наукового потенціалу, а натомість оточена практично з усіх боків державами-членами НАТО й ЄС, не має й особливого вибору, якщо хоче вирватись з економічної й цивілізаційної відсталості, як лиш іти на зближення з Заходом. Хоч «сербська душа» горнеться до російського «старшого брата».
Насправді, лише трішки більше від третини мешканців Сербії підтримують європейський шлях для своєї країни, а майже половина проти вступу в ЄС. Ті другі все надіються (досі), що «великий і грізний путін» зруйнує існуючий світовий лад, «поставить на місце» американців й призведе до розвалу ЄС. А тоді вже й Сербія зможе покарати своїх невдячних сусідів і зайняти чільне місце в регіоні. Тому й підтримка колективного путіна в Сербії з початком російської повномасштабної війни проти України досягла таких високих показників, як ніколи раніше.
Сербський письменник Томіслав Марковіч пише: «Тоді, як весь світ об’єднався в засудженні російської агресії на Україну, підконтрольні Александрові Вучічу мас-медіа розпочали безмежну глорифікацію злочинів. Бульварна преса, інтернет-видання, щоденні газети, щотижневики і загальнодержавні телеканали святкують руйнацію українських міст і з запалом підтримують російське військо, щоб воно перемагало в боротьбі із сусідньою державою. […] Редактори й журналісти тих мас-медіа попали в глибокий транс – убивства цивільних осіб, руйнування міст або ж знищення будинків культури і церков сповнюють їх нестримним ентузіазмом».
Однак, йдеться не лише про журналістів і політиків. Відомо ж, що коли в багатьох містах по всьому світу відбувалися демонстрації на підтримку українців, то у сербській столиці Белграді проводилися масові заходи, на яких натовпи русофілів висловлювали своє захоплення кремлівським диктатором путіним, а на асфальті малювали великі літери Z. Отже сербська підтримка російської агресії є своєрідною сублімацією марень про «велику Сербію». Насправді ж, ці фантазії ніколи не мали шансів на реалізацію, а що вже й казати тепер – коли міф про «другу армію світу» розбитий, у кремлівському тераріумі почалася боротьба за владу, а сонцесяйний лик з «русских былин и сказок» змиршавів до образу ображеного й переляканого маніяка, загнаного в куток щура з «ядерною кнопкою».
Ресентиментальні серби цього ще не розуміють, а от їхні еліти, скоріш за все, так. А щоб вони це зрозуміли швидше, представники колективного Заходу з початком повномасштабної російсько-української війни посилили свій тиск на офіційний Белград – пора, мовляв, визначитися, чи Сербія хоче бути частиною цивілізованого світу, чи «троянським конем» Росії на Балканах. І це не просто слова: незадовго до голосування в Генасамблеї ООН сербська влада отримала неприємне повідомлення від Єврокомісії про відсутність поступу з сербського боку у переговорах щодо майбутнього членства цієї країни в ЄС. Наслідком може стати перекреслення всього, чого вже було досягнуто упродовж минулих років, а відтак і скорочення обсягів фінансової допомоги, яку Євросоюз надає країнам-кандидатам в члени.
В такій ситуації, здається, Александрові Вучічу було б раціональніше обрати сторону сильнішого, тобто колективного Заходу, попри його особисті й загально-сербські симпатії щодо Росії. Але є нюанси. Виявляється, що не можна бути упродовж десятиліть «шісткою» злочинного кремлівського режиму і тут раптом стати послушним кандидатом в члени «європейської родини». Як пише одна з найавторитетніших газет цього регіону: «Деякі аналітики вважають, що Вучічу із Москви безпосередньо пояснили, що у них є «для нього заміна», якщо він вимкнеться з-під контролю, і спосіб для реалізації цього».
Що ж, скидається на те, що перед двоголовим білим орлом із сербського герба виникла непроста дилема. Адже результатом сербської забави в «російську рулетку», найімовірніше, стане постріл в одну з цих двох голів.
