By Учені підрахували: якби всі живі організми раптово померли, то тільки приблизно 1 % з них мав би шанс перетворитися на скам’янілості. І навіть менше зберегли б м’які тканини, які кам’яніють набагато рідше. Однак саме ці рідкісні скам’янілі м’які тканини надають ключову інформацію щодо біології й еволюції, але їхнє виникнення залишається таємницею — пише Саша Варрен у журналі Scientific American.
Чому, наприклад, іноді вдається знайти скам’янілі кишки, але ніколи не виявляють викопних нирок? Скам’янілості утворюються тоді, коли мінерали замінюють поховані в осадових породахчастини тіла померлих організмів. Палеонтологи особливо цінують скам’янілості, збудовані з ортофосфату кальцію, оскільки тоді м’які частини іноді зберігаються з найдрібнішими деталями — часом навіть можна зауважити окремі ядра клітин. Цей мінерал, званий фосфоритом, виникає в особливих умовах кислотності, тому вчені довго вважали, що фосилізація залежить від pH органу, який розкладається.
Щоб краще зрозуміти, як змінюються органи після смерті тварини, палеонтолог із Бірмінгемського університету Томас Кліментс придбав чотири рибини для добра науки Його команда розмістила детектори pH у різних внутрішніх органах риб, а потім занурила їхні туші в штучну морську воду й дозволила їм повільно розкладатися. Упродовж 70 днів науковці спостерігали за розбухлими трупами, за їхніми фрагментами, які відвалювалися, а наприкінці — і за розпадом скелетів, поки детектори вимірювали зміни хімічного складу окремих частин тих організмів. Результати, нещодавно опубліковані в часописі Paleontology, показали, що впродовж 24 годин кислотність усіх органів досягла рівня, необхідного для кристалізації ортофосфату кальцію, і такий стан тривав ще п’ять днів.
Група дослідників сподівалася побачити суттєві відмінності між органами, але натомість цілі трупи поступово перетворювались у порівняно гомогенну кашку продуктів розкладу, які утримувалися вкупі шкірною оболонкою впродовж наступних 20 днів.
Цей дивовижний результат схилив учених розглянути інші чинники, які могли б підсилити фосилізацію, наприклад концентрацію фосфору в окремих тканинах і органах. “У м’язах дуже багато ортофосфатів, — зауважує Кліментс. — А якщо так, то шанс перетворення їх в ортофосфати кальцію значно зростає”.
“Варто було б провести схожі дослідження і на інших організмах, не лише на рибах”, — говорить палеонтологиня Вікторія Маккой з Університету Вісконсин-Мілуокі, яка не брала участі в цій праці. У майбутніх дослідженнях потрібно було б також узяти до уваги інші хімічні елементи та сполуки, що містяться в тілах під час розкладу. Можна було б задуматися над тим, чи на утворення мінералів не впливає ще й фізична структура окремих тканин. “Так чи інакше, а зараз, коли ми знаємо, що градієнти pH не є специфічними для різних органів, то кількість запитань, на які ми хотіли б знайти відповіді, суттєво збільшилась, — зауважує Маккой. — І це в усьому найцікавіше”.
