Ну її до біса, ту Золоту добу

<strong>Ну її </strong><strong>до біса, ту Золоту добу</strong><strong></strong><strong></strong>

Кажуть, що колись люди жили за Золотої доби. А ще кажуть, що тоді всі були правильними, не мали всередині темряви й кожний щасливо робив своє діло. Брахмани володіли мудрістю, вчили напам’ять Веди та спілкувалися з богами. Кшатрії зналися на війні, безпеці й земній владі. Вайш’ї пасли білих биків, обробляли землю та збирали плоди. Шудри займалися ремісництвом і торгували. Людство перебувало в гармонії й тішилося довголіттям.

Потім усе зіпсувалося. Брахмани здулися до рівня моральних авторитетів, кшатрії спилися, вайш’їв розкуркулили. І лише численні шудри все майстрували й торгували, майстрували й торгували. А ще розмножувалися.

Одного дня шудра, що звався Сократом, проголосив шудр найцікавішим із того, що є у всесвіті. Відтак інший шудра, Декарт, поставив під сумнів існування всього, окрім мислення шудри. А невдовзі після того захоплений енергіями Мадху й Матсії — тобто Гніву й Помсти — шудра на ім’я Маркс закликав усіх шудр єднатися, щоб побудувати такий світ, у якому не було б нічого, окрім роботящих шудр та їхнього відвічного бажання рівності.

Усе це закінчилося світовими війнами та непереборним бажанням шудр кудись втекти. Дехто з них утік у споживання алкоголю і наркотиків, ще хтось — у віртуальні світи й замкнені секти, ще інші чекають, щоб утекти з Маском на Марс. Проте більша частина нікуди не втекла й нічого не чекає. Адже світ торгівлі й ремісництва й далі крутить свої веселі коліщатка, а для пристойної втечі потрібні гроші.

Кажуть, що один із шудр, більш-менш освічений на шудрянський штиб і сповнений сподівань, вирішив відшукати нащадків мудрих брахманів і спитати в них, що ж робити. У нього стало сили доперти до самого Тибету і знайти там людей, які за родовою належністю називали себе брахманами, носили жрецький одяг і мазали волосся вохрою.

Ці люди за десять доларів погодилися поспілкуватися із шудрою. І спілкувалися з ним достатньо довго, щоб шудра второпав, що колишньої мудрості вже нема, але тінь її, бліда тиха тінь ще присутня. Люди в жрецькому одязі сказали, що шудри опинилися в глухому куті не тому, що вони дурні або ж нешляхетні, а тому, що вже багато століть несуть на собі хомут випадковості.

Люди Золотої доби, повідомили допитливому шудрі нащадки брахманів, жили щасливо, бо ніколи не покладалися на випадок. Можна припустити, сказали вони, що ті люди не знали випадковості в повноті її ознак, бо ніколи не виходили за межі річного, місячного та денного ритуальних кіл, перетворюючи своє життя на циклічне й жорстко регламентоване повторення подій, слів, робіт, пісень і вчинків. Вони твердо відали, що Хаос приходить у наш світ через двері випадку. Що саме методичне видалення випадковості із життя через найстрогіше — і з віку у вік незмінне — дотримання старих перевірених правил і ритуалів не допускає вторгнення Хаосу й темряви.

Шудра запитав у людей у жрецькому одязі: “А що робили з тими, хто відмовлявся дотримуватися правил і ритуалів? Адже ж завжди знайдуться революціонери, що запропонують відмовитися від старого, звичного й набридлого та замінити все це новим, свіжим і цікавим”.

Коли людям у жрецькому одязі переклали це запитання шудри, ті почали неспокійно перезиратися та ворушити густими бровами. Але нова десятидоларова купюра мотивувала їх припинити цей обмін поглядами та відповісти.

“Таких шукачів нового і свіжого за Золотої доби було дуже-дуже мало, — сказали нащадки мудрих брахманів. — Набагато менше, аніж у теперішньому шудрянському світі. Але, безумовно, час від часу такі шукачі народжувалися, бо природа, на жаль, містить потенціал хаосу, вона підступна й може давати збої. Проте мудрі древні брахмани помічали таких шукачів ще тоді, коли ті були дітьми. Діти-шукачі дуже помітні, вони ставлять дорослим незвичні запитання, раптом проявляють недоречну гординю, багато фантазують і часто-густо тримаються осторонь від жорстоких дитячих ігор. Коли древні брахмани впевнювалися, що перед ними шукач нового, його силоміць відправляли на північ, ближче до тих гір, де жили боги. А звідти вони ніколи не поверталися”.

“Тобто потенційних революціонерів і реформаторів виявляли ще в дитячому віці й негайно знищували?” — зрозумів шудра. Люди в жрецькому одязі знов перезирнулися і майже непомітним опусканням повік підтвердили його здогадку. “Я так розумію, що в касті шудр шукачів нового народжувалося найбільше. Чи їх не нищили так безжально, як в інших кастах?” — і далі запитував шудра.

“Шудри займалися ремісництвом і торгівлею, — нагадали йому люди в жрецькому одязі. — А ці заняття вимагають гострого розуму та спрямовують до постійного пошуку. Натомість брахманам, кшатріям і вайш’ям для їхніх щоденних занять такі розумові здібності без потреби. Молитися, воювати та пасти білих биків можна й без розумової гостроти. А ще ремісники й торгівці дуже поблажливі до талановитих дітей. Вони схильні до ризику як у своїх професіях, так і у вихованні нащадків. А ризик є рідним братом випадковості”.

Шудра подякував людям у жрецькому одязі ще однією купюрою і повернувся до готелю, у якому жив. Перед тим, як лягти спати, він випив місцевої терпкої настоянки, а згодом до нього прийшов дивний сон.

Він побачив уві сні зігріту сонцем долину, через яку текла спокійна рівнинна річка. На її березі стояли хижі, що спиралися на дерев’яні палі. До паль були прив’язані човни, а на лузі паслася численна худоба. Він побачив людей у білому одязі, що пильнували худобу та сиділи в човнах. Невидимий оператор сновидіння наблизив обличчя цих людей, і шудра побачив прості грубі лиця, обвітрені та засмаглі — обличчя людей Золотої доби. Щось у них дратувало сновидця. Щось незвичне для мешканця Калі-юґи. І раптом він зрозумів. На цих обличчях лежала тверда печатка впевненості. За звичаєм нових часів шудра спочатку визначив її як “тупу впевненість” і навіть “приреченість”, але потім, поміркувавши, відмовився від такої категоричності.

Він нагадав собі, що світ перебуває в рівновазі. І якщо хтось бажає спокою, миру та передбачуваності, то має поставити міцну греблю на шляху ріки Хаосу. І заплатити за міцність греблі відповідну ціну. Хто знає, міркував шудра, що є важливішим для людини насправді — свобода чи безпека, воля до творення нового чи тверда впевненість у майбутньому на тисячі прийдешніх років.

Минув час. Шудра повернувся додому. Одного разу, сидячи на домашній терасі, де бджоли кружляли над квітами, він знову згадав ті обличчя, які побачив уві сні. День був теплим, але спиною шудри побігли крижані мурахи. Він налив собі ірландського, єдиним ковтком спорожнив склянку й підсумував: “Ну її нафіґ, оту Золоту добу”.

Пов'язані статті

1 Comment

  • Мар'ян , 2 Червня, 2023 @ 7:14 am

    Вайшнави,передягнулися Брахманами і почали морочити Шудрі голову…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Легенда про Велику темряву Про чудовиськ